- У мене четверо загиблих! — кричав хтось. — Четверо!
- Вони знали, на що йшли, — інший жіночий. Спокійний. — Але це дуже важливо. Не забувайте, яку допомогу ми можемо надати.
- Ніхто вас на гелікоптері не повезе. І додаткової охорони не буде.
- Ви розумієте, що один телефонний дзвінок...
- Ой та в сраку собі запхайте свої погрози! — Крик став гучніший. — Думаєте, налякаєте мене?! Та я з задоволенням стану на стіні простим мисливцем. А що ви будете робити, коли упирі прорвуть стіну і полізуть на південь. Хочете шантажувати мене допомогою? Спробуйте порахувати збитки, коли ця допомога до нас не дійде.
- Моя сімʼя може дати вам людей. Ми можемо фінансувати вашу вбогу стіну...
- Вимітайтесь звідси, поки я не віддав наказ кинути вас упирям за стіну. Бо, трясця, ви ходите по лезу, панночко. В мене немає вільних людей. Жодного!
Стук каблуків. З кабінету Рорка вийшла красива тендітна брюнетка. Білий діловий костюм з декольте, оксамитова прикраса на шиї. За нею двійко охоронців в чорному екіпіруванні.
Наші погляди зустрілись.
- Коли я казала, що Еліос це діра, я просто не бачила Рагнароку, — Марта зобразила посмішку, хоча її очі були холодними.
Як в батька колись.
- Не дали таксі? Буває.
Дорога до Еліоса і дорога з Еліоса — дві різні дороги.
Марта зіткнулась з небезпеками світу за межами Нового Батурина. По ній було видно. Всі ці труднощі вона переносила виключно на вродженій гордості мого сімейства. Але огиду приховувати вже не могла.
Хотілось її вдарити. Схопити за шию і з усіх сил стиснути. Вона послала по мене вбивць.
- Знайомтесь, це моя сестра Марта, — оголосив Валерію та Жеррару.
- Давно не бачились, Марто, — мені здалось, що Жеррар трішки почервонів.
- А, директорка тих найманців, — Валерій байдуже глянув на неї. — Приємно познайомитись наживо. Були б вдячні, якби ви поберегли своїх людей наступного разу.
Марта затримала погляд на Валерію. Довше, ніж зазвичай. Чи є хоч десь одна дівчина, яку б не зацікавив оператор?
- Жахливе непорозуміння, — стала навпроти мене, але дивилась виключно на Валерія. — Складно знайти персонал, котрий би міг виконувати роботу так, як того вимагають обовʼязки.
- І тепер тобі не вистачає охорони, — я не стримав глузування. — Не надто завбачливо, сестричко.
- То може ти й твої супутники складете нам компанію?
Щоб нам перерізали горлянки, лише ми вийдемо за Рагнарок? Ні, дякую. Але казати я цього не став. Невідомо як до цього ставиться Рорк.
- Їхня доля залежатиме від командира, — сухо відповів наш конвоїр. — Не затримуйтесь, панночко.
Один з охоронців сіпнувся до мисливця, але Марта його зупинила. Ще не вистачало їй тут застрягнути. Розуміла, що розкішне майбутнє може перетворитись на чотири стіни в камері або шибеницю.
- Приємної бесіди з паном Рорком, — Марта покрокувала попри нас.
- Ще побачимось! — крикнув наздогін Жеррар.
- Їй сімнадцять, — тихо нагадав. — Пригальмуй, козаче.
Марта не оберталась.
В кабінет я зайшов один. Валерію та Жеррару сказали чекати.
Станіслав Рорк постарів. Пройшло два роки, але виглядав він наче пройшло десять. Він перестав фарбувати волосся в білий, як за часів студентства. Тепер чорне волосся з проблисками сивини туго перевʼязане у хвіст. Шкіра з жовтуватого нагадувала віск. Все ще такий худий мов та жердина. В очах втома, але в його плавних рухах відчувалась міць.
- То ти тепер блогер? — Рорк склав руки за спиною.
На коричневому столі невідомого віку лежали мої документи. Усі в розкритому вигляді.
- То ти тепер тут командир, — питання у мене не вийшло.
Лише констатація факту.
- Часи змінюються, Ігорю Лім, — навмисне розтягнув прізвище. — Цікава в тебе сімейка.
Мовчу. Марта вміє справити враження. Щоправда, за межами Нового Батурина враження вона справляє на рідкість паскудне.
- Я завжди гадав, чому ти проміняв багате життя на мисливські чоботи, — він поволі обходив стіл. — Але після бесіди з твоєю сестрою знайшов відповідь.
- Це вона ще була милою.
- Не сумніваюсь. У неї хороше майбутнє. Але тільки для неї. Мені вистачило кількох хвилин аби зрозуміти, скільки голів через неї покотиться. У цьому ви схожі. За тобою гори трупів ще з Еліоса.
Став обличчям до мене. Простягнув руку.
- Твої методи мені підходять. Вітаю вдома, друже.