- Зі всієї твоєї родини, ти мені подобаєшся найбільше, хоч яким би ти ідіотом з синдромом лідера не був. - Нора нагнулася вперед, щоб краще бачити усміхнене обличчя П'ятого.
- Це рахувати як комплімент? - хлопець пристав, щоб їхні лиця були блище.
- Рахуй як хочеш. В тебе ж з цим проблем немає. Я сказала те, що думаю про тебе.
- Чесна зі мною?
- Можливо.
- Тоді, давай, і я буду таким. Ти мені також подобаєшся, пташко.
- В якому сенсі? - кароока, наче знущаючись хихикнула.
- В прямому.
Дівчина випрямилася і задерши носа сказала:
- Тоді, боюся, твоє серце буде розбите. Як і десатки інших.
- Навіть так.
- Не забувай, що я з тобою тільки аби врятувати світ. Коли все стане на свої місця і світ буде цілий - я кину тебе і навіть оком не моргну.
- Не роби поспішно висновки.
- Ти мені в діди підходиш. Шансу у тебе не-ма-є. Буде потрібна моя допомога - маякни.
Нора встала і направила я до дверей. Перед тим як вийти дівчина усміхнулася і послала повітрений поцілунок своєму напарнику. По коридору розніся дзвінкий сміх Нори.
Нора стояла біля входу в бібліотеку. Повз неї проходили люди, дивно кидаючи погляди в її сторону. Дівчина дивилася на вікна третього поверху і морально готувалася до жахіття в своєму житті.
- Або зараз, або ніколи. - сказала дівчина стиснувши руки в кулак. Зробила крок. Ще один. І ось вона вже підіймалася по великих дерев'яних сходах. В руці вона міцно тримала карточку, яку вкрала у свого батька.
- Батько точно не залишить це. Він мене покарає. - пронеслося в думках Нори, через що вона зупинилася. До помилки всього життя дівчині залишилося дві сходинки. Набравшись сміливості Нора дійшла до стелажу, який веде до чаші. Посунувши потрібну книгу, Нора обережно відсунула привідкритий стелаж. Вузький сірий коридор, в кінці якого були двері з отвором для карточки. Кароока зайшла в середину, стелаж відразу закрився. Коридор здавався вічним. Тіло дівчини все більше напрягалося. Картка вже була в спеціальному отворі. Екранчик засвітився зеленим. "Двері відчинені. Вітаю Вас, містере Імортель, " - почувся голос робота.
- Такий собі з мене Імортель, але дякую. - сказала Нора і усміхнулася.
Дівчина дьоргнула ручку. Перед нею була світла, в формі кругла кімната. По середині стояла мармурова стійка, а на ній знаменита чаша майбутнього.