За маскою лише страждання. Початок кінця.

24. Стерліст Тут

- Ти налагодила контакт з Хаовірзами?
- Відносно. Тільки Номер Два мене дратує.
Нора надула губки і стисла долоні в кулак. Містер Імортель посміявся і сказав:
- Він тебе дратує, тому що ви схожі. Або ти бачив в ньому конкурента. - батько усміхнувся і ніжно опустив руки дівчини, які з гніву піднялися в повітря.
- Ми з ним не схожі. І який з нього конкурент? Він жалюгідний і безпомічний, як муравель. Вважає, що щось значить в цьому світі, хоча якби я його вбила, терези ні на міліметр нижче не поворохнулися.
- Ось про це я і говорю. Збирайся і йди на сніданок. - чоловік усміхнувся, надів маску і перед виходом погладив Нору по голові.
Посидівши деякиц час в тишині, Нора піднялася і почала збиратися.
Напів заплющеними очима, дівчина легко водила пальчиком по одязі. Ні те, ні інше не підходило Норі. Нарешті вона обрала один варіант і кинула його на застелине ліжко. Чорні шорти, біла сорочка і чорна краватка.
- Мінімалізм - наше майбутнє. - мовила Нора, оглядаючи одяг. Тугий низькій хвіст доповнювали золоті прикраси.
- Зустрічати стерліста готова. - Нора усміхнулася розглядаючи себе в дзеркалі. Швидко розвернулася і попрямувала на коридор.
Нору зустрів приємний аромат їжі і веселі голоси дітей. Дівчина стримано кивала братам і сестрам, направляючись на своє місце. Тут перед нею з'являється Кіра. Весела, красива в чудовій сукні з квіточками.
- Привіт. - сказала вона широко усміхаючись.
- Чого тобі?
- Готова гості зустрічати? Наговорила всякого вчора. Прибудуть сюди, з батьком поговорять.
- Як завжди в курсі всього. Слухай, йди і не псуй мені настрій.
Дівчинка усміхнулася і пішла, наспівуючи якусь веселу мелодію. За столом вже сидів містер Імортель і їв, закриваючи своє обличчя невеликим клаптиком тканини.

Після сніданку діти розбіглися хто куди. Нора, Лой і Мартін сиділи на широкому дивані у вітальні.
- І що сталося з тим хлопцем? - запитав Мартін, захоплений нічною пригодою Нори.
- Та я звідки знаю. Пішов, та й пішов. Мені то що. - казала дівчина сидівши боком. Рука її лежала на спинці дивана, а пальці легко грали мелодію стукотом.
Вхідні двері відчинилися. Поріг переступив Рестджер і ще декілька чоловіків, яких Нора ще не бачила. В організації стало тихо. Всі дивилися на гостів. Кароока усміхнулася хмикнувши, задерла носа, взяла підготовлений блокнот з ручкою і направилася до стерліста.
- Добрий ранок, містер Рестджер. - дівчина протягнула прізвище чоловіка з широкою усмішкою. - Якою долею до нас завітали?
- Добрий, добрий. Та так, навідати старого друга і обговорити деякі деталі. - чоловік подивився на Нору, яка була на голову менша за нього і всміхнувся у відповідь. - Все таки інформатор. - Рестджер подивився на предмети в руці дівчини.
- Стала б я вам брехати. - очі Нори сталі круглими, а сама дівчина на кілька сантиметрів відхилилася.
- Ну дивись. Ти ж знаєш, які існують закони в нашому особливому світі.
- Звичайно. І ні в якому разі я їх не порушу.
Весь зал дивився на них. Було чути шепіт чи то осуду, чи то якоїсь гордості.
- Проведеш мене до, - Рестджер зробив невелику паузу, нахили голову і продовжив - вашого батька.
- Це буде велика честь для мене. - і знову широка усмішка.
Нора і містер Рестджер ходили довхими, заплутаними, здавалося навіть нескінченними коридорами. Стерліст часом кидав короткі погляди на Нору, яка спокійно йшла ліворуч від нього.
- Як тобі тут? Подобається? - не очікувано запитав Рестджер.
- Хіба може не подобатися власний дім? - насміхаючись відповіла Нора
- Хотіла б повернутися до справжнього дому?
- Ні.
- Це через минуле?
- Я на якомусь допиті?
- Не приємно згадувати. Розумію.
- Розумієте?
- Я також рано залишився один. Осиротів в 10 років. Але не так трагічно як ти. Ти думала над тим, як все було б, якби твої батьки не померли, а ти не опинилася тут? - чоловік повернув голову в бік Нори.
- А ви думали над тим, як все склалося, якби ви не стали стерлістом?
- Відповідати на питання питанням - не найкраща ідея. - Рестджер посміхнувся і подивився кудись в коридор.
- Можливо, але це найкращий спосіб уникнути дурних запитань.
- Запитання не бувають дурними, бувають лише неприємні.
Дякувати Богу, вони підійшли до дверей, які ведуть в кабінет Імортеля.