1927 рік
— Доброго ранку, це ваша нова учениця. Привітайся з усіма, будь ласка,– звернувся викладач до мене.
— Всім привіт мене звати Джулія,– мовила я, обернувшись до класу.
Але всі вже обговорювали мене із-за моїх очей. Що ж у них таке незвичайне? А те, що моє одне око прикрите тканиною. І тому я швидше всього схожа на пірата з нею. Але без неї я не можу бути...
— Можливо, ти ще хочеш щось розповісти про себе?
— Всіх швидше всього цікавлю не я, а мої очі. Тому одразу скажу, я сліпа на одно око тому сховала його, – сказала я і весь клас різко затих.
— Можеш сідати туди на задню парту біля нашої старости.
Я сіла на своє місце. Дівчина яка сиділа біля мене явно не була рада моїй компанії.
--------------------------------------------
— Ей, проснись,– звертався до мене не відомий голос.
— А? Що? Я не сплю,– тільки, проснувшись мовила я.
— Я помітив уже як 3 урок останні хропиш.
— Та не хроплю я,– обурено відповіла я.
— То в переносному значенні.
— А... Зрозуміло. А чому нікого нема?
— Тому, що всі вже розійшлись по домах, – мовив хлопець, показуючи на годинку, яка знаходилася на стіні.
— Уже 1 година? – здивовано промовила я.
— Саме так. Усе іди, а то мені потрібно клас зачиняти.
— А ти взагалі ,хто такий?
— Хм, цікаво хто ж я... Уже, як тиждень тут навчаєшся, а досі не знаєш в обличчя своїх однокласників,- наблизився ближче. — Я Ерік,- після короткої паузи мовив він.
— Ой вибачаюсь, вас просто тут так багато
— У твоїй колишній школі не так же багато було?
— А? – несподівано здивувалась я від його питання.-Трохи менше, – перше,що прийшло мені в голову.
Через пару хвилин Ерік вигнав мене з класу. Ми йшли разом до виходу, а далі розійшлися по різні сторони.
— Джу, ти чого сьогодні так пізно,– звернувся до мене мій дядько ,як тільки я прийшла до дому.
Дядько Кларк — вампір, із яким я тепер живу. Саме він про мене піклувався після смерті батьків.
— Навіщо тобі ті люди? Я думав ти вирішила стати вампіром,– запитав мене він, наливаючи чаю.
— Дядь, це довга історія.
— Не говори мені, що ти слухаєшся того Роберта... Я ,звичайно, радий, що він залишив тебе в живих, але все ж таки він щось задумав.
— І що ж він таке замислює? Хоче врятувати нас? Якщо ми не почнемо діяти тепер, то вони нас знищать. Цей світ діє так: або ти або тебе. Я напівкровка, але про це знають не багато персон. По суті я взагалі не повинна була народжуватись. І навіть не заперечуй дядьку,- мовила я й пішла у свою кімнату.
Ви правильно зрозуміли я навчаюся в школі для людей, перебуваючи у світі вампірів. Але я й не забуваю ходити й у нашу академію .У нас вампірів нема школи тільки академії. Люди навчаються днем, а вампіри у вечері. Тому я встигаю побувати там і там. Життя людей зовсім відрізняється від нашого. І перше, що я помітила - правила. У нас їх почти нема. Як говориться: «Правила для того, щоби їх порушувати». А от у наших сусідів їх дуже багато й першим ,із чим я стикнулася — з платтями. У нас їх можна взагалі не носити. А вони явно застрягли в 17 столітті. Дівчата одягають плаття й тільки. Тиждень тому мені прийшлось іти зі своїми однокласницями, з академії вампірів, купувати плаття. Але вони сказали, що таке вбрання мені дуже личить через моє біленьке волосся.
— Ну ,нарешті, я тепер можу одягнути штани,– видихнула я, розглядаючи себе в дзеркалі. - Ну все тепер можна іти... Точно я ледь не забула.
У світі людей я показую своє звичне для них око - зелене. А для вампірів - червоне. Невже ви думали, що я насправді сліпа?
--------------------------------------------
— О...Сніжок, привіт! – звернувся до мене один із моїх однокласників, поставивши свою руку на мої плечі.
— Що треба?
— Та нічого такого просто я за тобою так скучив. Ти так часто почала пропадати, що майже й не бачимось.
Фред мій однокласник та приятель. Десять років тому ,коли я тільки почала освоюватися у світ вампірів він став моїм першим другом. Перед тим я жила разом із батьками у світі людей. І ,як до того я говорила ці два світи дуже відрізняються.
--------------------------------------------
10 років тому:
— Вона така дивна, ні з ким не спілкується, а ще носить ту кумедну пов'язку,– перешіптувалися дівчата про нову однокласницю.
— А ти знаєш, що вона не ходила в перший клас, а зразу пішла в другий до нас,– мовила одна з дівчат.
— А чого так?
— Не знаю говорять, що вона відьма й мама її теж була. Мені батьки казали триматися від неї якомога далі й вам раджу.
Дівчинка, яку обговорювали все чула, але просто не звертала на них увагу, принаймні удавала, що нічого не чує. Академія вампірів для неї було страшне місце все було таке похмуре та незвичне. Самі вампіри є ледачими тому, що деякі з них живуть довго. Ні, не вічно, але хто зна...
— Крісті, а тобі не надоїло, скільки вже говорити? Я б на твоєму місці був обережнішим, – звернувся один з учнів до тих, які обговорювали дівчинку.
— З чого, то б?
— Я чув, що в Дастії немає язика за того, що вона в дитинстві багато говорила. Ти не думай я просто за тебе хвилююсь.
Дастія одна з учениць академії вампірів.
— Та не вірю я в таке,– мовила Крісті ,як раптово почала заїкатись .— Це все ви...думки, — сказала вона ,не перестаючи запинатися на кожному слові.
Та іще трошки ,постоявши дівчата вирішили піти прогулятись.
— Ти не сприймай їхні слова близько до серця. А якщо будуть ображати звертайся до мене,– сказав хлопчик дівчинці, яка до того з відкрившим ротом спостерігала за їхньою розмовою.
— Ти не думаєш, що я відьма? — здивовано запитала вона.
Але хлоп'я тільки розсміявся, а так, що його сміху не можна було стримати.
— Із чого ти смієшся?
— Хто таке видумати міг?! Ти та відьма,— пробубнів він і знову розмріявся.— Нумо дружити сніжок, – сказав хлопчик, протягнувши до неї свою руку.
— Я не сніжок, а Джулія,– пробубніла вона, відвернувшись від хлоп'яги.
— Гаразд, гаразд, Сніжок .А я Фред. Давай будемо сидіти разом. А?
— Добре,– прошептала вона у відповідь.
--------------------------------------------
— Крісті, ти не знаєш теми? — звернулася вчителька до дівчинки.
Але та мовчала тільки махаючи головою, то так то ні.
— Джулія і Фред ,чого це ви так смієтесь? Що краще знаєте тему?— звернула увагу вчителька на дітей, які на задній парті умирали зі сміху.
Не встигла вчителька відвернутися від Крісті, як та почала плакати.
— Крісті, що трапилось?— налякано підбігла жінка до учениці.
— Фред сказав, що якщо я буду багато говорити, то в мене язик відпаде, — говорила вона через сльози.
— Фред, це як розуміти?! – обурено запитала його вчителька.
І після цього і Фред і Джулія дістали від вчительки. Але це того стояло тому, що Крісті вже менше висловлювалася на рахунок новенької.
''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''
Шановні читачі, я хотіла б щиро подякувати вам за те, що ви приділили свій час на читання моєї книжки. Ваша підтримка та відгуки мають велике значення для мене. Я завжди ціную ваші думки та враження.
Я хотіла б також запропонувати вам невелике прохання: будь ласка, не забувайте залишати свої коментарі та оцінки розділів, які ви прочитали. Ваші відгуки допоможуть мені краще зрозуміти, що вам подобається та що можна покращити.
Також, я хотіла б запропонувати вам підписатись на мою сторінку, щоб бути першими, хто дізнається про нові оновлення. Я обіцяю, що буду залучати вас до процесу створення та ділитися захоплюючими новинами.