В полоні твоїх поцілунків

~6~

Впродовж тижня ми з Максом бачилися кожен день. Ми завжди гуляли парками і просто розмовляли, розповідали якісь смішні історії з життя.
Сьогодні п'ятниця, мої батьки ввечері будуть вилітати з Канади. Я знала, що коли батьки повернуться ми не зможемо кожен день бачитися. Тому що мама буде постійно допитуватися і хвилюватися. Ми присіли на лавочку поїдаючи морозиво. Тепер я знаю, що Макс обожнює малину. Він взяв собі аж три кульки з малиною. До мене подзвонила мама.
-Доню, де ти зараз?-я схвилювалася, мама була чимось стривожена.
-Я гуляю, а що таке?
-Доню, в Канаді дуже сильний дощ і вітер. Всі рейси відмінили. Я не знаю коли ми повернемося.
-Але у вас все добре, правда ж?-мама була якась занадто зхвильована.
-Так-так, все добре. Просто я хотіла тебе попередити. Доню, я знаю, що ти дуже боїшся грози. Попроси подругу з тобою переночувати.
-Мамо, але в нас чудова погода.-заспокоїла я маму.
-Ну тоді як знаєш. Але якщо щось почнеться відразу ж напиши мені повідомлення,щоб я не хвилювалася. Добре?
-Добре, мамо. Не хвилюйся, бувай.
-Що таке?-відразу запитав мене Макс і я все йому розповіла.

-Ти й справді боїшся грози?-хлопець й досі не міг в це повірити.
-Макс, ну що тут такого. Тимпаче, я дівчина, мені можна.
-Ну добре. Де завтра зустрінемося?
-Давай вже завтра і вирішимо, я ще точно не знаю чи зможу вийти.
-Доречі, сьогодні знову вечірка. Може хоч цього разу підеш?-я вже декілька раз йому відмовляла.
-Ні Максе. А якщо гроза вночі почнеться?
-Я буду з тобою.-мило сказав він.
-Я краще буду вдома. Але мені не подобається, що через мене і ти нікуди не ходиш.
-Тоді, гайда зі мною. Мені без тебе буде нудно.
-Ти завжди ходив на вечірки сам, з своїми друзями. Що ж тепер змінилося?-він подивився на мене так, наче зараз заплаче.
-Ти появилася в моєму житті. Я й не уявляю тепер його без тебе.
-Ну все, мені треба вже бігти. До зустрічі.-я швидко вибігла з машини і зайшла в дім.
Мені було не зручно. Я не знала, що мені відповісти на таке.

Ввечері я дивилася свій улюблений серіал і поїдала попкорн. Мама ще не дзвонила і я теж вирішала її не турбувати. Я багато думала про те, що сказав мені Макс. Мені здавалося, що він змінився і я зможу йому повірити, але з іншої сторони я не могла йому довіряти на всі 100%. Я знала, що це не правильно,адже ми з ним гуляємо, дружимо, а якщо він відчуває до мене щось більше ніж дружбу, якщо я теж відчуваю до нього те саме. Я й не знала що мені думати. Я не розуміла, що відчуваю до Макса.

Подув сильний вітер і я встала щоб закрити вікно. На дворі падав дощ і був сильний вітер. Я старалась поганого не думати. Все через те, що коли я була малою,мама з татом до пізна залишилися на роботі і залишили мене з нянею. Але коли почалася гроза вона просто пішла собі додому. Я сильно плакала і вийшла на вулицю щоб її покликати. В цей час блискавка вдарила в дерево яке було через дорогу і я сильно перелякалася. З того часу я боюся грози, в мене паніка, якщо я сама.

POV  Макс
Я ввечері залишився вдома і не пішов на вечірку. Я бачив, що здіймається сильний вітер і може бути гроза. Зразу ж згадав про свою Полю і поїхав до неї. Ми жили далеко один від одного. Коли я вже доїжджав то падав дуже сильний дощ і була блискавка. Я мчав чим швидше, щоб моя маленька дівчинка не боялася.
І от я під'їхав до її будинку, подзвонив у двері, вона не відразу, але відчинила. Я побачив Полю заплакану і тремтящу. Відразу ж обійняв її.
-Дякую, що ти приїхав.-говорила вона.
Я зміг її заспокоїти і вона постійно тримала мою руку, була біля мене. Мені було боляче бачити її такою.
-Поля, а ходімо щось приготуємо.-запропонував я, щоб хоч якось її відволікти.
-Ні, мені страшно.-вона так сильно тремтіла...
Пізніше вона вже трішки  заспокоїлася і я на руках відніс її в кімнату, положив на ліжко і тримав її за руку. Щоразу, коли бив грім чи блискавка вона стискала мою руку все сильніше і все більше  пригорталася до мене. Вона дуже сильно плакала і я не знав що мені робити.
-Люба моя, не плач, я з тобою.-заспокоював її я.-Тобі зі мною нічого не загрожує. Чуєш?
Вона нічого не відповідала, просто плакала. Вже було пізно і я ліг біля неї на ліжко і обійняв її, хотів щоб вона поспала. Але ця гроза ставала ще сильнішою. Вона була такою беззахистною,мені було  боляче дивитися, як вона плаче.
-Дякую...-тихо промовила Поліна.-Дякую, що зараз тут, зі мною. Я й не знаю що б я робила сама.
-Не дякуй, я роблю те, що потрібен робити. Поля, напевне зараз не час, та я все таки скажу.-вона дивилася на мене своїми заплаканими очима з великою цікавістю і одночасно страхом.
Я не міг їй сказати, тому вирішив пояснити без слів. Я поцілував її. Відчув на смак її солодкі губи. Але я аж ніяк не очікував, що вона буде від цього плакати ще більше.
-Сонце, чому ти плачеш? Я ж нічого такого не зробив.
-Нічого такого?-вона встала з ліжка і почала кричати.-Нічого такого? Знаєш що ти зробив? Максе, це був мій перший поцілунок. Перший. Ти це розумієш? Як ти міг його просто так вкрасти.
-Поля, я ж не знав. Я не хотів тебе розізлити. Я...я ж кохаю тебе.
-Іди геть!-продовжувала кричати вона.
-Але як ти тут сама будеш?
-Пішов звідси! Геть!!-я ніколи ще її такою не бачив, вона була дуже зла. Тому я взяв свою куртку і просто пішов.
З часом я зрозумів, що це було занадто. Я ж нічого такого не зробив. Вона не справедлива до мене і до моїх почуттів.

POV Поліна
Після того як я вигнала Макса, мені краще не стало. Я не знала, що робити. В мене була паніка і я подзвонила дядьку Симону,попросила приїхати. Він знав про мої страхи, тому відразу ж приїхав до мене. І вже до ранку був зі мною.