В полоні твоїх поцілунків

~1~

Мій сьогоднішній ранок розпочався не з кави,а з сильного шуму, який було чути через відчинене вікно моєї кімнати.

Почнемо все з початку...
Мене звати Поліна, друзі кличуть Поля. Мені 17 і я вже дочекатися не можу коли мені виповниться 18. Якщо чесно я вже розпланувала своє святкування вісімнадцятиріччя від а до я. Але зараз не про це...
Я живу в великому місті - Лос-Анджелес. Моя мама саме звідси, а батько з України. Тому в мене досить красива зовнішність. Всі мої подруги завжди хвалять мою фігуру і деякі самі признаються , що заздрять мені. Але я не вважаю, що я настільки ідеальна. Я проста дівчина, хоча живу у заможній родині. У моїх батьків свій бізнес,вони займаються мережею ресторанів. Мій батько зустрів маму саме на кухні, коли працював шеф-поваром в ресторані. Вони й мене навчили досить не погано готувати. Мої батьки ніколи не відмовляли мені в моїх бажаннях, але і не розбалували мене. Я завжди купую лише те, що мені дійсно потрібно.
Цього року я закінчила 11 клас і вже через 2 дні в мене випускний бал, а тоді вибір універу і вступні іспити. Це літо обіцяється бути важким і насиченим.
Сьогодні у мене є деякі справи. Я повинна купити собі прикраси до свого випускного плаття, забрати квіти для фотозони і відвезти їх на місце, де буде проходити наш випускний бал. Наш клас складався із заможних родин, тому випускний бал буде шикарним.

Десь після 12 години я вийшла з дому і поїхала в торговий центр, мої батьки зранку пішли на роботу, тому я їх не застала. Їздила я зазвичай з нашим водієм, але сьогодні прийшлося визвати таксі.
Вже за годину я купила сережки і цепочку з кулончиком для свого плаття. Виходячи з магазину я побачила свою подругу Мію з хлопцем.
-Привіт.-привіталася я.
-Привіт, Поля.-якось не привітно відповіла Міа.
-Ти щось купуєш,чи просто гуляєш?
-Я з Марком виріли купити собі парні футболки. Ну знаєш, такі для закоханих пар.-хвалилася Міа.
-Ну тоді я піду. В мене ще є справи. Папа.-швидко вирішила попрощатися я, тому що не люблю вислуховувати щось подібне.
-Бувай.

Якщо чесно, в мене ще ніколи не було хлопця,на відміну він моїх подруг. Вони вже декілька раз міняли хлопців, навіть інколи хвалилися, як займалися з ними не потрібними справами.
Я не кажу, що в мене немає прихильників, просто я не зважаю на це. Кожен з них просто хоче поставити галочку, що він зі мною зустрічався. А мені хотілося раз і на все життя. Тай на вечірки я не дуже любила ходити. Для мене це було безглуздим. Мені не подобався запах алкоголю і сегарет. Мої батьки інколи самі просили мене піти на якусь вечірку, але все марно.
Пізніше я забрала прикраси для фотозони і відвезла їх в ресторан, де буде проходити випускний бал. Там я зустріла людину, з якою у мене взагалі немає бажання бачитися. Це був Макс. Він на 2 роки старший від мене і ще за часів школи він насміхався з мене. Мовляв, у мене фігура, як дошка. Але за ці 2 роки я змінилася, я ходила в спортзал і трішки підкачалася.
-Ого, Поліна, невже це ти?-здивовано промовив хлопець.
Я вирішила його ігнорити і просто вийшла з ресторану і попрямувала в таксі. Він і не намагався мене здогнати,тому мені пощастило.