Доведи, що я винний...

Глава 3

Помітка для статті
Слухай музику. Танцюй. Фарбуй волосся. Насолоджуйся погодою. Твори божевілля. Люби. Ділися своєю музикою. Носи довгі пальта або джинсові куртки. Дивися на світ через окуляри або без. Купуй даремні речі, які грітимуть твою душу. Вішай моменти у вигляді фотографій на стіни кімнати. Друкуй стоп-кадри твоїх улюблених фільмів. Лягай спати раніше молодших братів і сестер. Не спи всю ніч. Не соромся себе, своєї музики, стилю, смаків. Вчися готувати. Їж улюблену їжу. Проведи всю ніч наодинці з вимкненим телефоном і фільмами. Фотографуй і знімай усе, що сподобається. Читай романи, детективи, класику, поеми – усе, що душі завгодно. Розбивай свої коліна, заклеюй їх пластирами. Посипай своє тіло і волосся блискітками, щоби сяяти в променях світла. Малюй. Роби музику. Грай. Дозволь собі бути божевільним, божевільним, вільним. дозволь собі бути собою. Дозволь собі жити цим життям.

16 травня 2012 року
Ранок розпочався із сонячним промінням на обличчі, що трохи сліпило очі. На годиннику дванадцята. Я потягнулася, позіхнула, сіла на ліжко і, закусивши губу, розплановувала день у голові. Минулі дні я присвятила лише собі, майже ні з ким не спілкувалася. Займалася тим, про що так давно мріяла: читала улюблені паперові книжки, копалася з рослинками в саду, неспішно плутала шляхи до лісу. Випікала різні пироги за рецептами кулінарної книги бабусі. Кожного разу, торкаючись цих виписаних ошатним почерком слів, я відчувала якесь єднання з минулим. Після часу єднання із собою, навіть, відображення в дзеркалі почало дружньо мені усміхатися і блищати вогником в очах.
Запрошення на пікнік я отримала ще вчора, коли проходила повз будинку бабусі Надії. Тож заздалегідь підготувалася.
НЕ забудь узяти:
Плед
Зефір
Кошик
Термос
Вода
Огірки
Помідори
Яблука
Стакани
Ложки
Виделки
Пиріжки
Книга

Я вдягнула кофтину з капюшоном, штани хакі, зав’язала хвіст і надягнула зелені кросівки. Узявши кошик, вийшла з дому. На вулиці вже чекала машина Юрка. Марина привітно привіталася. Доки ми їхали, вона нахвалювала новий рецепт маринаду, в якому ще вчора приготувала м’ясо. Я з зацікавленістю записувала її коментарі щодо приготування голубців, які мені чомусь ніколи не вдавалися, поки Юрко виходив до магазину за бутлями питної води.
– Головне в цій справі – настрій. Повір, – запевнила вона голосом експерта кулінарного шоу. – Я можу тебе навчити, якщо схочеш.
– Це було б дуже доречно. Оскільки навіть бабуся полишила намагання ознайомити мене з цими секретними трюками приготування, – посміхнулась я.
– Ви щось дуже зацікавлено теревените, – здивувався Юрко.
– Так, любий, це дівочі розмови, – відповіла Марина й підморгнула мені.
Приїхали ми через 20 хвилин. Іван та Олеся вже були на місці й почали викладати речі з багажника свого джипа. Доки чоловіки справлялися з розпалюванням вогню, ми розклали плед, виклали приготовані харчі та зручно вмостилися біля огірків. Взявшись нарізати овочі, Марина почала наспівувати якусь народну пісню, а я вирішила поспілкуватися нарешті з Лесею наодинці. Відійшовши трохи убік, я запитала:
– Із самого приїзду ми майже не спілкувалися. І я не розумію, чому, але щось у тобі не так.
– Дурниці. У мене все добре, просто я затуркана домашніми справами.
– Юрко сказав, що ти навіть сьогодні не хотіла їхати. Чому? Ти не хочеш зі мною спілкуватися?
– Ні, Ліночко, ти що. Не вигадуй. Я дуже рада, що ти, хоч і не надовго, повернулася.
– Тоді чому ти така погасла?
– Не знаю, – ніяково відповіла Олеся та поправила пасмо вугільно-чорного волосся, що вибилась із хустинки. Розумієш…– розпочала вона, але тільки-но до нас підійшов Ванько, вона замовкла і якось зблідла.
– Що ви тут шушукаєтесь?– запитав він, посміхнувшись мені.
– Нічого, любий, про Полінине життя дізнавалася.
– Це добре, добре. Ти, напевно, піди, уже можна м’ясо на шампури нанизувати, – сказав Ваня.
– Звісно…
– Я напевне також піду, – почала я, втім, він жестом попросив залишитись. – Що?
– Знаєш, а ти ж так і не розповіла чи є в тебе хтось, і де саме ти працюєш.
– Та нічого особливого. У редакції однієї столичної газети.
– Знаєш, а я досі пам’ятаю, як ми з тобою сиділи удвох на ганку після довгих прогулянок і розмовляли ні про що. Я ще тоді пообіцяв, що нікому не дам тебе образити й одружусь із тобою.
– Це було так давно.
– Не так і давно. Ти ж знаєш, я слово тримаю, – якось дивно ухмильнувся Ваня й повернувся до Юрка.
«Що це з ним таке», здивовано подумала я, але швидко перемкнулася на розливання гарячих напоїв.
– Ваня якийсь незвично серйозний, ти не помітив? – запитала я Юру.
– Так.
– Це весілля його так змінило?
– Та ні, він якийсь заклопотаний останній рік, можливо, проблеми з бізнесом.
– Бізнесом?
– А, ти ж не чула, певно. Він відкрив декілька заводів під Франківськом і непогано так піднявся після нашого з тобою від’їзду.
– Тобто тут він не живе? – поцікавилась я, розкладаючи свій помаранчевий плед.
– Звісно ні. Тут лише його дача. Він приїздить сюди доволі часто.
– Я б ніколи не подумала, що він може досягти успіху у сфері бізнесу.
– Ваня, йди сюди! – крикнув Юрко мені майже у вухо.
– Треба допомога? – привітно озвався той.
– Ліна цікавиться твоєю діяльністю…
– То чому ж вона сама не спитає? – піднявши брову, перебив Ваня.
– Я… Просто тільки-но почула. І щиро вітаю тебе з такими починаннями, – кинула я та цілком поринула у формування м’яса на шампурі.
– Я розпочав не так уж і давно, знайшов інвесторів. Нещодавно вони профінансували запуск нової торговельної марки соків. Тож дуже скоро зможете побачити мій товар на полицях магазинів, – з гордістю прорекламував себе Ваня.
– Це дійсно круто, – підмітив Юрко та потиснув Вані руку.
М’ясо поволі смажилось, дівчата відпочивали на розкладених стільцях для походів, я, мов ведмежа, сиділа повністю закутана. Ваня розповідав про подорожі до США. Дим від багаття подразнював ніс, тому ми по черзі шморгали. Але попри це, комарі все одно намагалися вмоститися та попоїсти.
– Дивіться, що я взяв, – гордо проказав Юрко, демонструючи обліплену різними наліпками гітару.
– Давай нашу пісню? – з азартом мовив Ваня.
– Вашу? – здивувалася Марина.
– Ми часто виконували її на усіляких посиденьках, – додав Ваня.
– Я давно не співала, – посміялась я.
– Нічого. Я впевнений, що ти пам’ятаєш усе, – підбадьорив він, і почав награвати знайомий мотив пісні талановитого співака Цоя.