Наш Богданко - Перший гетьман

ВТІКАЧІ

- Хлопці, вилізайте, обітріть коней, викрутіть вологий одяг, поїдемо шукати місце для ночівлі, - сказав я.

- Далеко ще нам їхати? - запитав Йосип.

- До Ковеля верст десять, а до Ружина рукою подати від міста, - відповів я.

- То коли же будемо у Ружині? - запитав Микита.

- Як все буде добре, то зранку будемо на місці, - пояснив я.

Хлопці перевірили свої торби, обтерли коней, вскочили на них і поволі рушили на південь. З листя на гілки падали краплі дощу, але вершники на них не звертали уваги, адже коні своїм теплом зігрівали їхні тіла. Всі мовчали, лише під вечір, коли попереду показалася велика поляна, я заявив:

- Ось тут і заночуємо. Ну ж бо, спутуйте коней, щоб не втекли і пустіть пастися, а самі розведемо вогнище, треба обсушитися, повечеряти.

- Я побіжу шукати сухих дров, - заявив Муха.

- А я назбираю трави, моху, гілок, - пояснив Зеленко.

Коли хлопці принесли сухих гілок, моху, я зайнявся кресалом. За півгодини на узліссі запалало вогнище, хлопці повішали на гілках свій одяг, щоб він підсихав, а самі почали готувати вечерю. Нарізали хліб, сала, дістали кружальця сиру, зеленої цибулі. Мовчки накинулися на їжу, не зчулися, як все поїли, бо за весь день нічого в шлунок не потрапляло. Згодом Йосип запитав у Микити:

- Чому ти так сильно ненавидиш свого пана Красовицького?

- А за що його любити?

- Як за що? Маєш гарну роботу, та і сам пан Юзеф тебе поважає.

- Поважає... Ось дивися, яка його повага.

Микита закотив сорочку до самої голови: на його спині виднілися синці від низу до самої шиї.

- За що тебе так побили?

- Рік тому мене перевели від корів, яких я пас, доглядати коней. Був дуже радий, що зможу кататися на будь-якому скакуні, адже мені тоді йшов вісімнадцятий рік. Та першої ночі я ледь задрімав на вигоні, прокинувся від кінського тупотіння та іржання. Коні збилися в коло, вони оточили молодих лошат, та один жеребчик не встиг добігти до своєї кобили. Вовки напали на нього, відігнали в корчі, звалили на землю, почали рвати на шматки. Я спросоння підбіг до коней, почав заспокоювати їх. Одразу і не помітив, що немає одного. Але перед обідом побачив, як над корчами почали чомусь кружляти ворони. Коли підійшов туди - побачив лише голову та кістки жеребчика. Красовицький наказав своїм прислужникам висікти мене батагом. Ті прив'язали мене за руки до вишні і накинулися бити. Я кричав від болю, проклинав своїх катів, але згодом втратив свідомість. До хати привезли мене вже на підводі, матір два тижні не відходила від мене, лікувала зіллям, олією. Коли трохи одужав, дав собі клятву, що колись спалю панський маєток. Але батько здогадався про мій задум і заборонив навіть думати про помсту, бо Юзеф відправить на каторгу всю нашу родину. За місяць я знову став пасти панських коней, Красовицький тоді сказав, що кращого пастуха йому не знайти.