1 з 13

Солодка помста

-- Знову ти? Ти мене переслідуєш, чи як? Я ж просила більше не попадатись мені на очі! -- крикнула я, побачивши, що колесо мого велосипеда зачепило вже знайому мені особу, а саме Ділана.
-- Ти при своєму розумі? Чи в тебе в голові запрограмовано : " В будь якій не зрозумілій ситуації верещи, мов невіжена" ? Взагаліто кричати мав би я, адже ти мене збила своїм агрегатом позаминулого тисячоліття! -- відказав Ділан
-- Ти сам мені під колеса підбіг! Навмисно це зробив, аби помститися за те, що я тоді на тебе накричала!
-- В мене зараз дивне відчуття де жа вю... Тільки якось навпаки -- на обличчі хлопця з'явилась незрозуміла мені посмішка в перемішку з роздратуванням -- спершу ти валялась під колесами моєї автівки, а зараз я став жертвою твого велосипеда... Дивно, чи не так? Можливо, це ти мене переслідуєш аби відімстити, а не я...
-- Ти взагалі нормальний? І що ти робиш біля мого будинку? От що справді дивно!
-- Так це ти тут живеш? А я, до речі, не біля твого, а біля свого будинку -- сказав хлопець кивнувши в сторону дому, який за словами Ноа недавно придбали.
-- Що? -- здивовано перепитала я, але питання було риторичним, тому Ділан не відповів на нього.
-- Я чекаю -- сказав хлопець гордо задерши голову
-- Чого? -- зневажливим тоном кинула я
-- Вибачень за те, що збила мене
-- Ну тоді поспішу тебе розчарувати -- ти їх не дочекаєшся -- додала я закинувши ногу на педаль велосипеда.
-- Ей! Ти куди зібралася? Я цього так не залишу! Ти обов'язково вибачишся переді мною!
-- Ні за що! -- мовила я і поїхала до школи.

На шкільному подвір'ї мене вже чекав Люк, мій друг і хлопець з яким в нас одинаковий розклад по п'ятницях, тому в цей день ми постійно разом. Хоча для мене він не просто друг... Так, це ще один хлопець, в якого я закохана. Можлтво вам це здається дивним, то знайте, вам не зається, це і справді дивно. Звісно, що про жодну з моїх закоханостей ніхто не знає, інакше мене вже давно б запроторили в психушку.
Отже трішки про Люка. Він дивакуватий, ще той мрійник, іноді мені здається, що він літає десь в своєму вигаданому світі. Але він справжній красунчик, розумний, а головне надійний, йому можна довірити будь яку таємницю і бути впевненою в тому, що ніхто крім нього про це не дізнається.

-- Привіт, Люк... -- я мовила з легкою посмішкою, кожного разу, коли я бачу Люка, я ніяковію, але він цього не помічає, так само, як не помічає того, що я в нього закохана. Хоча я прямо йому натякала вже не один раз.
-- Привіт, Одрі. Ти сьогодні швидко, зазвичай ти з'являєшся десь на другому уроці. -- хлопець усміхнувся
-- Який в нас зараз урок?
-- Вже квітень, а ти досі не вивчила розкладу? Хоча це не дивно ти ж ніколи не була на першому уроці от і не знаєш який він. -- мені чомусь здалося, що ці слова прозвучали з ноткою образи. Таке враження, ніби він ображається за те, що йому приходиться самому ходити на перші уроки.
-- То ти відповісиш на моє питання?
-- Хімія.
-- Ну тоді ходімо, бо спізнимось, я думаю, моя поява на першому уроці всіх здивує -- я засміялась
-- Ага, вже уявлаю собі ці відвислі щелепи -- Люк також розсміявся.

Цілу дорогу до кабінету хімії ми розмовляли про незначні речі і жартували про вчителів. Мені було легко з Люком і, мабуть, тому в мене з'явилась симпатія до нього...
Цей день в школі пройшов швидко і напрочуд легко, незважаючи на те, що мало не на кожному уроці мене лаяли викладачі за неготовність до уроку, невиконану домашку, порушення дисципліни, за те, що я спала на уроках і багото іншої маячні. Але я вже звикла до цього, тому не звертала уваги.

Дорогою додому я вирішила зайти в супермаркет і купити продуктів. Сьогодні в мені прокинувся шеф повар і я вирішила приготувати щось супер смачне на вечерю і тим самим здивувати тата. Я довго бродила між прилавками шукаючи якісь продукти і одночасно вигадувала, що б приготувати, але в голову нічого не приходило. Тому я вирішила просто загуглити різні страви. Одним з перших варіантів мені видало лазанью, на сайті був одразу рецепт, тому шукати мені його не прийдеться.
"-- Чудово" -- подумала я "-- Будемо шукати продукти"

З повними пакетами продуктів я гордо сіла на свій жовтий велосипед і направилась додому. Щоб дорога була менш нудною, я дістала з сумки навушники і на повну гучність увімкнула в них улюблені пісні, то були старі хіти Джастіна Бібера. Як же я його обожнюю....

Повернувшись додому, я одразу прийнялась готувати. Зізнаюсь чесно, на кухні мене не часто побачиш та й готую я не краще за тата. Чим ми харчуємось, спитаєте ви? Ми зазвичай замовляємо їжу в службах доставки, або в якихось ресторанчиках. Це дуже зручно, адже доставляють все в одноразовому посуді, який потім не потрібно мити.
І от коли моя лазанья вже допікалась, а на кухні царював безлад, двері відчинилися і в дім увійшов тато. Але двері він не зачиняв, а навпаки демонстративно вказав на них і мовив таким тоном, ніби представляє турецького султана:

--Доню, в нас гість, зустрічай!