♡Заплутана Історія♡

Розділ 5

-Серйозно?
-Серйозніше не буває.
-Ого і де він?
-Потім розкажу, а поки що ходи їсти.
Вони вийшли з палати і їх зустрів Аніний батько.
-Тато!
-Ти що тут робиш, ще й з Артемом?
-Люба, не хвилюйся.
-Анька.
-Артемчик.
Сестра і братчик обійнялися. Дівчину змусили піти їсти.
-Це він! Це ж він!
-Аня заспокойся. Перестань кричати. Хто він?
-Ну він. Мій. Тобто Ваня.
-Він твій?
-Ні ти що. Він мене навіть не знає.
-Встигнеш, ще познайомитися, а тепер на знімок.
Аня з мамою пішли робити знімок, а батько з Артемчиком пішли у супер-маркет, щось прикупити.
-Тепер заходить... Аня Смирнова.
-Аня це ж ти!
-Мамо, мені страшно.
-Не бійся, заходь.
-А ти?
-А зайвим людям не можна.
-Ну добре...
Аня сумно зайшла в палату.
-Ну, Аня Смирнова! Болить нога?
-Та є трохи.
-Будем робити знімок.
-Лікарю це не болить?
-Ні. Клади ногу сюди.
-Ай нога!
-Терпи... Все знімок готовий!
-Вже. Так скоро?
-Так виходь з палати.
-Ну, що все добре?- схвильовано спитала мама.
-Тут показує, що є мала тріщина.
-Що?...
-Так, але це не страшно. Місяць побуде в нас полікується і все буде гаразд.
-Як місяць?
-Люба Григоріна, інших як збивала  машина то в них і не таке було.
А це просто тріщина.
-Так звичайно. Тільки тріщина. Як я це маю їй сказати? В неї ж зари випускний має бути та кінець навчального року.
-Ну... Це само собою. Кінець навчального року це скільки ще?
-Два тижні.
-Ні в такому стані я її не пущу до школи. А от на випускний вона може ще поправиться.
-Може?
-Звичайно що без може, але...
-І що ж за, але?
-Але щоб вона сама хотіла виздоровіти.
-Ви за це не хвилюйтеся, я з нею поговорю.
Мама Люба вирішила зайти до Ані в палату.
-В мене до тебе є важлива розмова.
-Як за важлива?
-Ну...
-Кажи вже.
-В тебе на нозі є тріщина.
-І скільки я маю тут бути?
-Місяць.
-МІСЯЦЬ? Ви що здуріли. В мене екзамени. Випускний. І два тижні навчання.
-Так я це знаю.
-Я бачу.
-Лікар, сказав що якщо ти поправишся він тебе пустить скоріше.
-Чудово!
-А тепер вибач мені треба цю новину сказати батькові.
Мама вийшла з палати. Аня була засмучена. В неї в голові були одні питання-Як?Чому? Але з одного боку, я зможу більше познайомитись з Іваном. Аня вирішила зателефонувати до Нати.
-Ната привіт.
-Аня, вибач що забула за тебе. Як ти?
-Погано.
-Окей, я зари буду.
-Я вже чекаю.
Мама, тато і Артем зайшли в кімнати.
-Ну що ж ми маємо іти додому.
-Я все розумію.
-Не переживай, ми будем приходити до тебе щодня. Будем приносити їсти, бо тут така їда, що скоріш всього виверне.
Аня підійшла до них всіх обійняла.
-Доню не плач, ти скоро одужаєш. Я що не правий Люб?
-Так. Але якщо би вона мене послухала і не ішла на пошуки якогось там  Вані, була нога би ціла.
-Ну мам...
Аня не на жарт розізлилася. Вийшла з кімнати і грізно стукнула дверима.
-Що теж батьки замучили?
-Так!
-Та не злись все буде ок.
-А ти Ваня?
-Ну здається що так.
-А я - Аня.
-Будем знайомі.
-Доречі тебе мама шукає і поліція. Що сталося?
-Довга історія.
-Ти її передзвони, щоб вона не хвилювалася.
-Обов'язково!
-А в тебе є телефон?
-Є. А що?
-Дай свій номер телефона...
-Пиши 0990123..6.
-Ти не подумай. Просто. Ну ти тут надовго?
-Ну десь може пів місяця. А ти?
-А я на місяць. З тріщиною в нозі.
-А я...Ой телефон дзвонить. Слухаю. Ну пака Ань до зустрічі, дзвони номер маєш.
Ваня пішов вирішувати проблеми, а я пішла в палату. Там ще були мої батьки.
-Ну що заспокоїлася?
Аня після знайомства з Ваньом розтанула і пробачила все всім.
-Так.
-А що ти така весела?
-Та нічого такого.
-Ми ідем.
-Пака. Я надіюся що ви завтра прийдете.
-Всі прийдемо.
-Пака доча!
Всі пішли Ані стало сумно сидіти одній в палаті.