Після побаченого мені запаморочилось у голові.Як він міг?!Я хотіла до останнього вірити,що це сон,але це реальність.
Все ж таки набравшись сил,я покрокувала повз них до класу.Джеймс побачив мене,і його обличчя стало холодним.Я очима намагалась сказати,що я про нього думаю.Стейсі,побачивши нашу з Джеймсом "зорову розмову" взяла його обличчя в свої руки і поцілувала.Я відчула велику біль.Біль-це таке найсильніше відчуття,воно рве тебе на шматки.Ми намагаємося уникати цього відчуття,але інколи не виходить.От і зараз я не можу блокувати цю велику біль,я не можу її заглушити.
Тримаючи рюкзак на плечах,я біжу до виходу школи.Дістало!Все,досить з мене цього!Не помічаючи сліз,я біжу у незрозумілому напрямку,лише б забратись подальше від цього жахливого місця.
Заплакана я прийшла додому,і поспішила у свою кімнату.
-Кейлі,це ти?Чому ти не в школі?-долинув голос мами з першого поверху.
-Мам,-говорю я,спускаючись по сходах.-я хочу поїхати звідси.
-Що ти таке говориш?-незрозуміло запитала вона.
-Я хочу поїхати звідси на деякий час.Будь ласка.
Мама побачила у моїх очах біль і сум.На те вона й мама.
-Добре,але як же школа?
Згадавши про школу,мені одразу випливає картина,у якій Джеймс цілується зі Стейсі.Моє бажання поїхати звідси відразу посилюється.
-Ну і куди ти хочеш поїхати?-схрестивши руки,запитує мама.Вона не в захваті,що я пропущу школу,але мені це дійсно потрібно.
-До бабусі.-кажу я.У мене в другому місті живе бабуся на ім'я Міранда.Ми кожного літа приїжджаємо до неї.Вона завжди пече нам яблучний пиріг,коли ми відвідуємо її.Вона просто диво!Моє дитинство тісно пов'язане з нею.Вона завжди співала мені пісні,коли я лягала спати.Коли вона починала щось пекти,то завжди ліпила мені колобка з тіста.З нею у мене лише з'являються яскраві спогади.
Я пішла у свою кімнату збирати речі.Я не знаю на скільки я їду,але все ж таки я беру маленький чемоданчик,туди помістяться всі мої речі.
За тридцять хвилин я зібрала всі свої речі,і була готова їхати.Я не знала чи слід було мені передзвонити до друзів,до Еммі та Метта.Так,звісно я б мала до них передзвонити і попередити,що я їду,але все ж мені не хочеться їх тривожити,тим більше вони на уроці.Я відсилаю їм СМС з текстом "Я їду на деякий час у друге місто.Я втомилась від всього цього.Я подзвоню пізніше".Написавши їм некудишне смс,я спускаюсь на низ.
-Я вже попередила твою бабусю,що ти приїдеш до неї.-сказала мама,тримаючи у руках телефон.
-Мам,я хотіла,щоб для неї це був сюрприз.-сказала я.Мама знизила плечима і пішла на вулицю заводити авто.
Закривши дім на ключ,я сіла в авто.Ми рушились з місця.
До бабусі їхати дві години.Я не знаю,що мені робити за ці дві години,поговорити з мамою,чому я їду звідси чи просто послухати музику.Я взагалі здивувалась,чому мама не почала мене розпитувати,коли я заявила,що хочу поїхати звідси.Може вона зрозуміла,що це через Джеймса?В будь-якому випадку,мені було байдуже,адже я їду звідси,і не буду його бачити...деякий час.
-Це все через Джеймса,чи не так?-щойно мама заговорила,мені відразу захотілось вистрибнути з машини.Я просто не хочу про це говорити.Так,вона моя мама і мені слід їй все розповідати,але,коли я скажу,що Джеймс зрадив мене,то вона почне говорити,що вона була права і мені слід було її послухатись.
-Так мам!Це все через нього!Ти була права і мені слід було послухатись тебе.Задоволена?
Мама видавила смішок.Їй від цього смішно?Я взагалі пожалкувала,що розповіла їй,що мене зрадив Джеймс.
-Кейлі,я була така сама,як ти,коли була у твоєму віці.Я теж думала,що ця людина ніколи мене не зрадить,але...-мама видихає.-вона це зробила.Мама говорила про тата,який покинув нас.А якщо він зробив помилку і жаліє про неї?А якщо він хоче повернутись до нас?Але знаючи маму,то вона не дозволила йому б цього зробити.
Я вставлю наушники у вуха і занурююсь у світ музики і фантазій.Мене зараз нічого не хвилює.Я покидаю це місто і я щаслива.
