Пов'язані кров'ю

1

Вона сиділа на темно-сірому пуфику (він, маю підмітити, дуже підходив до інтер'єру), закинувши ногу на ногу. Потягуючи своє вино в келисі, Іґнесса Лінкольн мовчки спостерігала за машинами, що плелись по трасі, мов би ті сонні мухи.

— Як неочікувано. — улесливо сказала вона, поправивши свою чорну облягаючу сукню. — І що ж привело дона наркомафії до мене?

— В мене дуже цікава справа. — сказав я, поклавши їй на стіл документи (свідоцтво про смерть, письмовий висновок Волтера щодо трупу). Я сів на її робоче крісло, відкинувшись на ньому.
Якщо й можна було виразити невдоволеність одним вигином брови, то Іґнесса могла б претендувати на перше місце в цій естафеті.
— Що це? — спитала вона, вказуючи своїм наманікюреним пальчиком. Ева б зацінила її чорний квадрат Малевича.

— Справа, з якою я до Вас. — відповів я. Насправді мені потрібні її покази. Я знав, що саме вона є передостанньою жертвою Корейця, вбивці Еванджеліни. Крім того, мені потрібна була справа Корейця, яку вона, власне, вела до того, як на неї був скоєний напад. Так я б мав більше інформації про свого батька.

— З чого Ви взяли, що я візьмусь за це? — вона скептично глянула на мене, всім видом показуючи, наскільки не рада мене тут бачити. Зрештою, я син Корейця, тож її реакція не є такою вже неадекватною.
— Волтер сказав, що саме Ви можете мені допомогти. — відповів я чесно. Не було сенсу брехати.
— Ого, навіть так. — Іґнесса здивовано підняла брови, переводячи свій погляд на мене. — А які зв'язки має простий патологоанатом  з наркобароном?
— Він мій шваґро.
Зв'язки усюди потрібні. Тим паче в поліції, тим паче коли ти наркобарон.
— Чому конкретно до мене?

Слова Іґнесси звучали впевнено та виважено. Вона немов зважувала кожну сказану мені літеру.
Мабуть, кожне запитання, що вона задавала, тричі обдумувала та перефоазовувала. Проте це звучало впевнено та граційно.
— Ви – передостання жертва Корейця. — сказав я. Якщо я працюватиму з нею, то розкрию справу. В принципі, я можу і без неї. Я б волів робити це сам.
Проте мені потрібно знати, з чим я працюю. Себто, мені потрібні її покази та матеріали справи, що вона зібрала.
— Можете забрати. — вона клацнула по папці, відсунувши документи. — Я не буду цим займатись.
Не сказав би, що в неї є вибір.
— Чому ж?
Це була очікувана відповідь. З тим, як ми одне одного любимо, тільки так.
— Я не працюю з людьми по той бік закону.  — Іґнесса покрутила келихом, після чого допила весь його вміст.
— А якщо я заплачу хороші гроші? — парирував я. Було цікаво, наскільки її вистачить. Хоч якась забавка.
— Ні. Я не продаюсь.
Усі люди люблять гроші. Мабуть, вона не людина.
— А якщо я заплачу втричі більше, ніж  будь-коли Вам платили?
Звісно, я не збирався. Мені потрібні тільки матеріали. Іґнесса, чорт би її побрав, Лінкольн – абсолютно нестерпна жінка.
— Я незрозуміло висловилась?