Дефект

4

30.04.22.
9:00
Я в душі. Тепла вода після безсонної ночі це просто щось. Особливо, коли через стіну живе мій ворог і настукує пів ночі пісні з фільмів жахів.
Взагалі не виспалася, та після душу стало легше. Як зазвичай, спочатку замотую навколо тіла рушник, звичка ще з дитинства, потім відкриваю шторку... І різко закриваю.
-Ха-ха-ха, та чого ти? Я на тебе не дивлюся,- Крістофер стояв у кімнаті і щось шукав на верхніх полицях.
-Що ти тут робиш?!
-Хм, чого ти так сіпаєшся, у вас же у притулку спільні душові, мала звикнути,- він підійшов до самої шторки, його силует великою плямою закрив світло.
-Та люди схоже там освіченіші...

-Що ти там сказала?- він провів пальцем по шторці,- ха-ха. Не нервуй, жарти такі у мене,- раптом відійшов він.- Більше не буду. І доречі, сьогодні ні слуг, ні хлопців цілий день немає. Ми тільки у двох, ха-ха,- пішов.

Що це в біса було?! І якого біса він так дивно поводиться?!

12:10
Сьогодні снідати мені взагалі не хотілося, тому я зразу ж пішла у міні-театр, що був на мінус першому поверсі і де я надіялася ніколи не зустріти «шкаф».

Декілька годин просто мовчки грала на гітарі різні мелодії і думала над усим.
А потім почала співати, пісня про сумного песика, якого залишили всі, бо у нього не було лапи, трохи дивно, але все ж з було щось у цьому філософське. Я лежала на підлозі на невеликій сцені у темній кімнаті, де світилося лише декілька маленьких ліхтариків, співала не голосно, але свій улюблений момент не могла не заспівати гарно, ця частина була для мене складною і з Нелі ми довго над нею працювали, все таки, у мене вийшло. Але я не закінчила, у мене знову потекли сльози...

-Що за трагедія?
Я здригнулася  повернула голову і побачила Крістофера, який сидів біля сцени обпершись на неї руками і будучи майже на рівні з моїм обличчям. Його голос був якийсь втомлений, він ніби щойно прокинувся.
-Не важливо...- відвернулася.
-Хм, через неважливе так різко плакати не починають. Тим більше ти зупинилася на моменті, коли пса покинули найрідніші... Та жінка з театру?... Ти з нею жила?
-Типу ти не знаєш,- знову потекла сльоза.
-Не знаю,- він простягнув руку і обережно пальцем витер сльозинку.
Я знову здригнулася.
-Так... з нею...- я закрила очі руками і відвернулася до нього спиною, накрившись зверху крилом.
Він встав, зайшов на сцену, обійшов мене і ліг напроти.
-Чому ти думаєш, що я знав?
-Там був твій загін...- я закрилася крилом сильніше, щоб не дивитися в його очі, чорні здавалося без емоційні, тягучі очі...
-Це був просто нашвидку зібраний загін і я, в якого мав бути вихідний, просто прийшов на об'єкт. Сказали, що там бачили втікшого дефектного. Думав буде хтось з вбивць.
-Ти зараз виправдовуєшся?- тихо запитала я, здивувавшись його відвертості.
Він мовчав.
-Не знаю... Заспіваєш ще?
-Ні,- соромно, я ще сильніше зажалася в крило, він намагався його відкрити.