Дефект

2

11:04:22.
Ще один день, коли я спостерігала за неймовірним виступом.
Шалені, просто нереально шалені рухи танцю, які просто заворожували мене, лилися так швидко, що тільки й встигай зрозуміти. Обожнюю за таким спостерігати.
Сьогодні я була на балконі, де виділили місце для Нелі, проте вона знову десь бігала заклопотана приїздом якогось поважного критика.

Учасники змінювалися, пісні, танці, вірші, знову пісні, іноді це навіть набридало, коли бачиш одне й те саме декілька разів підряд. Це був четвертий виступ цього сценарію, тому я знала всі кроки ледве не на пам'ять, і звісно потім після виступу повторювала прибираючи сцену, коли в театрі вже нікого не було. Єдина відмінність, що була цього разу, це хлопець з неймовірним голосом, учень Нелі, який раніше ніколи не виступав, тому реакція на нього була просто шалена. От його спів я б слухала довго...
Потужний, проте ніби трохи дитячий тембр, додавали його серйозному образу такого приємного вайбу, що неможливо було відвести очей.
В такі моменти я люблю уявляти, якби я виступала на сцені зараз, з цією піснею, як би реагувала публіка?...

Нелі обіцяла, що завершить всю роботу ще на початку концерту, проте вже минуло більше половини і її немає... Після виступу того хлопця знову йшли вивчені на пам'ять номери і я ледве не заснула на зручному кріслі...
-Вітаю, як тобі виступ?- хтось раптом зайшов у кімнатку віп-балкону, з переляку я активувала невидимість і тільки тоді побачила того хлопця зі сцени.-Ой, пробач, я не хотів налякати. Схоже потрібно було постукати.- Він відступив назад, схвильовано махаючи руками.- Пані Нелі сказала, що я можу подивитися концерт звідси.

Нелі сказала? Схоже вона йому довіряє...
Я вийшла з невидимості:
-... сідай,- тихо сказала я, піджавши ноги під себе.
Хлопець обійшов інше крісло так, щоб не зачепити крило, і сів. Видно було, як він нервує, це було досить кумедно, хоча я теж не могла розслабитися... Ми мовчали.

Закінчився останній номер, декорації у вигляді велетенської брили на ланцюгах, що кріпилися до стелі забрали за куліси і Нелі вийшла на сцену.
Я зразу ж піймала її погляд на собі і відвернулася.
Образилася, вона обіцяла подивитися разом зі мною і обговорити кожну деталь... як ми часто робили раніше.
-Дякую всім, хто завітав до нашого театру мрій!- почала вона і всі учасники виступу вийшли і стали за нею.- Вдячні вам за куплені квитки, що допомагають розвиватися і вдосконалюватися. Також хочемо висловити свою подяку містеру Генрі, за те ,що завітав у наш скромний заклад!- сказала вона і залою рознеслися оплески.- Від себе дякую всім учасникам, за вашу тяжку роботу і підтримку, коли у мене поганий настрій!- вона повернулася до команди і вклонилася. Я поглянула на сцену.
-Дякуюмо вам пані Нелі, за ваші чудові сценарії і керівництво, заговорив один з акторів і вже хотів віддати Нелі букет, як раптом.
-Стережіться!- почувся голос з-за куліс.
Трос, що тримав ту брилу за сценою обірвався і... влучив Нелі прямо в голову.
Галас. Кров. Паніка. Не знаю, як я опинилася на сцені.