Дефект

1

( ДИСКЛЕЙМЕР:Всі історичні події, міста і імена знаменитостей використанні для позначення сучасного світу. Не співпадають з справжніми людьми та датами історії.
Фізика частково відсутня :^ )

Земля. 1678 р.
В селі, далеко в горах, народилося дитя... та не звичне, з рогами і голим хвостом, на кінчику якого була маленька китичка волосся...
«Прокляте дитя», «демонський виродок», «поріддя демона» - як тільки не називали його...
Дитину не вбили, злякалися, що накличуть ще більшу біду, віддали старій сліпій на виховання, а стара промовляла «зійшли ви з шляху Божого... як рідного дитя відрікаєтеся. За те будуть страждання у наступників»

Десятиліття минали, з кожним роком «демонічних» дітей народжувалося все більше, назвали їх дефектні.
Та скільки часу не пройшло, звичайні люди все одно їх боялися. Адже дефекти були різні і іноді настільки страшні, що дитину вбивала рідна мати, але це не каралося... адже мати людина, а дитина- демон.

* * * *

Під керівництвом радянської влади, що з початку створення СРСР намагалися винищити дефектних. Були створені лабораторії, де під прикриттям «притулків для дефектних», ставили досліди... Жахливі страждання, відрізання кінцівок, у тих хто мав силу ящірки, викачування крові для аналізів та дослідів і випробування на витривалість, від яких звичайна людина померла б менше ніж за годину.

* * * *

2014 р.

Час, як не дивно, продовжував йти, світ змінювався. Дефектів ставало все більше і рідше вони були дуже помітними, проте люди продовжували відмовлятися від дітей...

Один з притулків великого міста десь у Європі.

-Третій відділ! Струнко!- голосно заговорила своїм грубим і лякливим голосом вихователька Макс, це було її призвісько, ніхто з тутешнього персоналу не називав своїх справжніх імен. Такий був статут.-Перерахунок!- оголосила вона і почала йти вздовж ряду.
-Кетлін!
-Доблий ранок, пані Макс!- зробила крок вперед маленька чорнява дівчинка і стала назад в стрій.
-Добре, Моріс!
-Тут, пані,- вийшов наступний по черзі хлопчик.
-Гарі!
-Тут
-Дарсі!
-Тут!- обізвалася позаду всіх дівчина русалка, яка була у спеціально створеному ставку, від якого йшли підземні водяні тунелі до будь якої частини притулку.
-Ст'ю!
-Доброго ранку!
-Енді!
-Є, пані!
-Анжеліка!
-Тут!
-Лунарі!- відповіді не було,- де її носить!?- звернулася жінка до Кетлін.
-Як завжди заплуталася в крилах,- розвела руками дівчинка, усміхнувшись, і подвір'ям почулося хихотіння.
-Відставити!
-Пані, Лунарі тут... Пробачте за запізнення...- вибігла пухленька, білява дівчинка, зі спини якої тягнулися по підлозі два великих коричнево-білих крила і на голові були маленькі ріжки.
-О Боги... Що з крилами?!
-Вони знову не слухаються... занадто важкі... Я не можу їх підня...
Ляп!
Дівчинка впала на землю від удару виховательки блокнотом.
-Дурне дівчисько! З тобою одні клопоти! Всі інші дефектні хоч пересуватися нормально можуть! А ти маєш літати! Я тебе приютила, а ти навіть свою найбільшу цінність використати не можеш! Підніміть її!- крикнула та і відвернулася. Хихочучи до дівчинки підбігли два хлопці, один з повністю білими очима і копитами, як у коня, інших з собачою мордою, взяли під руки і поставити між собою, тримаючи.
-Давно я Макс такою злою не бачив, ти просто майстер її злити, Лунарі,- тихо сказав один, а інший засміявся. Дівчинка лише мовчки стояла намагаючись не плакати від болю і сорому.