У світлі зорепаду

Розділ VI. Саша і Віктор

Від імені Віктора

—Віддай!

Я з усмішкою звів руку вище.

—Не дам!

Саша сміялась і тягнулась своєю рукою догори, намагаючись забрати книжку із моєї долоні. Я купив цю книгу спеціально для неї, поки Саша стояла коло прилавку з одягом. І тепер їй не терпілося дізнатися, що саме потрапить в її невелику бібліотеку.

Сама вона вже зробила мені подарунок. В кишені мого пальта лежав невеликий фотоальбом, який Саша зробила власноруч. Всередині були вклеєні наші сумісні фото, вирізані в найрізноманітніших формах. Навколо фото блискучими кольоровими ручками були намальовані рамки. Це виявилась найкреативніша річ.

—Та ну віддай! — гукнула вона і нарешті вихопила свій подарунок. Вона на мить зиркнула на обкладинку, а за ще одну секунду її очі розиширились у приємному подиві.

—Ти... — Я знав, що вона її шукала давно і всюди. Тому така реакція мене не здивувала. — Де ти її знайшов?

Усміхаючись, я розвів руками.

—Десь тут, на ярмарку?

А тримала вона «До зустрічі з тобою» в кінообкладинці. Саша ганялася за нею днями і ночами, але ніде так на неї і не натикалася. А тут ми на декілька хвилин розійшлися, і в одній з будок я побачив цю красу. Знаючи, яку усмішку ця книга викличе у моєї дружини, я не міг не купити її в якості подарунку на Новий рік. Хоча, якщо бути чесним, кожна книга в її руках викликала в неї усмішку.

—Ти ж мій... — Саша не договорила до кінця і припала своїми губами до моїх, обігнувши мою шию руками.

Я обожнював наші поцілунки, які б вони не були і де б вони не траплялися. Зараз навколо нас гомоніли люди, які шукали антикварні речі або пили глінтвейн в оточенні друзів та других половинок. Мене це не цікавило, а Сашу — тим паче. Ми просто зараз стояли удвох, посеред ярмарку, із зімкненими губами і заплющеними очима. І нам було як ніколи добре.

Саша обережно відсторонилася від мене і просто поклала свою голову мені на груди. Я торкнувся своїм підборіддям її маківки. Вона сильніше зімкнула свої руки навколо мене.

Часом мені досі здавалося, що вона так робить навмисне — притискається до мене своїм тілом, тримає мої руки міцніше, ніж зазвичай.