У світлі зорепаду

Розліл ІІ. Кирило і Катя

—Зосередься на мішені, тримай рушницю паралельно землі...

Кирило припідняв зігнутий лікоть Каті, після чого наблизився своїм обличчям до її вуха.

—Уважно прицілься і... давай!

Катя стисла спусковий гачок, пролунав постріл. Пожмакана бляшанка з-під ананасів відкотилася геть і з брязкотом впала на підлогу. Дівчина застрибала на місці, усміхаючись і розгладжуючи своє накручене волосся.

—Ви непогано впорались, леді, — мовив до пари чоловік, що стояв за прилавком. Він забрав у Каті рушницю і прилаштував її на стіні коло іншої зброї. — Обирайте приз, Ви заслужили.

Кирило поклав свої руки на плечі своєї дружини, після чого вона також присунулася ближче. Катя розглядала стіну із мʼякими іграшками, які, власне, і були призами за участь в тирі. Після чого потягнулася своїми тендітними долонями до цієї стіни і зняла звідти білу плюшеву сову.

Їй завжди подобалися мʼякі іграшки. І, не дивлячись на те, що вже більше двадцяти років вампірського життя вона була вільною від токсичної родини, їй не дуже хотілося обтяжувати Злив своїм... бажанням надолужити згаяне.

Бо ж у неї не було іграшок.

Так, були одяг, їжа, школа. Але іграшок вона ніколи не мала. Не знала того самого веселого, красивого дитинства, в якому можна було уявити себе, ким завгодно. Дружити, з ким завгодно. Жити у світі, в якому хочеш.

І зараз вона хотіла цю іграшку, бо виграла її. Заслужила.

І тепер вона була переконана, що й надалі захоче збирати колекцію мʼяких іграшок.

—Ходімо випити глінтвейну? — запропонувала Катя. Кирило із посмішкою зіщурився.

—Ти читаєш мої думки, кохана.

—Тоді рушаймо?

Вони взялися за руки та пішли на пошуки будки із глінтвейном та іншими смаколиками. Це зайняло не так багато часу: невеликий будиночок із золотими гірляндами і вивіскою «Різдвяний рай» стояв якраз за декілька хатинок від тиру і був найбільш прикрашений.

Кирило наблизився впритул до прилавку і замовив для Каті глінтвейн з корицею, а собі — гарячий шоколад зі збитими вершками.

Він любив збиті вершки. А також — свою дружину. І він понад усе хотів бачити її посмішку. Хотів робити її щасливою.