Somnium

Екстра

Прохолодне солоне повітря б'є йому в обличчя, і в очах починає щипати. Дрібні бризки, розбившись об кам'яну плиту, покривають темно-сині
джинси крихітними цятками і лижуть шкарпетки кросівок. Під ногами плещуться об набережну похмурі зелені хвилі, що відбивають яскравими відблиски світла міста.

Хан заплющує очі і глибше вдихає різкий запах морської води.

Нічне небо покрите тонким шаром жовтих хмар, що світяться, немов ватяний диск, у тому місці, де видніється місяць. Знову різко дме - тільки тепер зі спини; вітер на затоці часто змінює свій напрямок.

— Впадеш у воду. — Рука Мінхо легко лягає на його лікоть. - Мені тебе
потім діставати?

Джисон усміхається куточком губ, не обертаючись у його бік, але відчуваючи знайому присутність позаду. Хвиля, що розбилася об камінь, знову покриває його.
мрякою крапель, дістаючи навіть до носа.

— А ти залишиш мене вмирати?

Мінхо робить пару кроків уперед, стаючи врівень з його плечем, і без особливого інтересу дивиться вниз.

— Там глибини дай бог півтора метра. Не втопишся.

Джисон хмикає, забираючи руки в кишені легкої поліестерової куртки, і побіжним поглядом окреслює контур постаті Мінхо у його темно-синьому пальті, так явно що виділяється чорною плямою на тлі блідо-жовтих хмар.

— А раптом я змерзну і підхоплю запалення?

Мінхо із сумнівом повертає в його бік обличчя:

— Двадцять градусів — температура води.

Джисон безтурботно тисне плечима.

— Я гарячий хлопець.

Проходить кілька секунд, перш ніж Мінхо починає жалібно ржати і
прикриває обличчя руками. Джисон розглядає його довгі тонкі пальці та
розсип металевих кілець на них, розглядає бліді зап'ястя, охоплені вільними плетеними фенечками з різнокольорових ниток, і на його
в обличчі сама собою з'являється легка, ледь помітна посмішка.

— Хто ти і що ти зробив з моїм Ханом? — крізь сміх стогне Мінхо. Джисон
тут же закочує очі і несильно штовхає його ліктем убік, не виймаючи з
кишені руки.

— Припини мене так називати, — в соте повторює він без належного,
втім, незадоволення.