Somnium

Chapter 20

Джисон не може. Не може й не хоче. Не коли Мінхо так нестерпно
заповнює його зсередини, розтягуючи тугі м'язи входу, а м'які стінки ледве відчувають гладке ковзання, від якого мурашки по шкірі. Не коли Мінхо покусує зубами його шию, залишаючи дрібні сліди. Не коли він поступово
рухається туди й назад, несучи Джисона кудись у космос.

Джисон хоче ревіти від задоволення.

А розслабляється все таки не відразу. Тільки після кількох послідовних
поштовхів і наполегливих умовлянь Мінхо йому на вухо. Тільки коли Мінхо щось обурено бурмоче йому в шию, погрожуючи витрахати з нього всю душу, якщо Джисон зараз не припинить.

Піздець, Мінхо, дякую, ось це мотивація.

Та з такими аргументами він ніколи не припинить.

Але Джисон все-таки розслабляється, і Мінхо отримує можливість рухатись.
вільніше, без мук їх обох. Він рукою проводить на основі члена Джисона, огладжує до голівки, веде долонею вгору-вниз у такт поштовхам. І
стогне Джисонові щось на вухо, стогне, м'яко натискаючи подушечкою пальця на уретру.

Це якийсь йобаний космос.

Джисон нічого не чує, не бачить і, мабуть, не дихає. Він на сто відсотків
складається з відчуттів - він перетворюється на одне суцільне відчуття, щоб повністю віддати себе тому, як Мінхо вбиває його у ліжко, прискорюючись. Він стогне, схлипує, несе якусь нісенітницю, кусаючи губи. І тягне Мінхо до себе, щоб цілувати, цілувати, цілувати.

Мінхо і сам тягнеться у відповідь, примагнічуючись до його губ. Лиже, кусає, усувається зовсім небагато, щоб ось це божевільне почуття – легкий
дотик губ било по нервовій системі.

Воно б'є. Б'є так, що мама не журись. Джисон підлаштовується під ритм Мінхо,сам штовхається стегнами назустріч, щоб поглибити проникнення, і щоразу кидається по ліжку, коли Мінхо всередині нього проїжджається голівкою по простаті.
Нестерпно. Це справді – нестерпно.

Він знову стискає в пальцях простирадло до кісток, що біліють - дихає часто-часто, ледве встигаючи хапати повітря. Внизу живота зав'язується тугий вузол, і під віками розбивається сотня-друга зірок. Він намагається щось сказати, мабуть, дати знати Мінхо; але виходять тільки безладні стогони і якийсь безглуздий зірваний схлип.

А Мінхо його розуміє. Знову ловить своїми губами, відтягує зубами.

Низько хрипить у поцілунок: