Somnium

Chapter 17

***

Підлога у них у цій будівлі якась дивно тепла – з підігрівом, чи що? А стіни холодні - прямо твердий крижаний бетон під шаром штукатурки. Штукатурка
хороша, міцна. Їм би з Феліксом таку у вітальню, стелю фарбувати.

Джисон сидить на підлозі, прикинувшись спиною до стіни, і намагається усвідомити життя. У нього в руці – давно згаслий мобільний, а над головою блимає
непохитна лампочка.

Непохитністю своєю вона явно виграє Джисона в суху.

Взагалі, стан у нього дивний. Якийсь ніякий. Він вирячився в
протилежну стінку коридору, і відчуває величезне незрозуміле нічого.

Це нічого таке велике і таке виразне, що роздувається у Джисона під ребрами і тисне на мозок.

Дідько, ну а тепер що?

Він заривається пальцями у волосся, пару разів з силою смикає за коріння, переконуючись, що все нормально, він є. Йому правда дуже потрібно бути в цьому впевненим.

Ну що, каже собі Джисон, треба щось вирішувати.

Треба щось...

Трясьця.

Він розблоковує смартфон, відкриває діалог із Мінхо і пише.

«Ти зараз вдома?»

Ось так просто, без вітання, без я закінчив, без все нормально.

Відповідь від Мінхо приходить майже відразу, начебто він весь час сидів із телефоном в руках моніторив повідомлення від Джисона.

«Так, а що?»

Боже, які дурниці.

Мінхо ж більше нема про кого думати, крім Джисона. Ну звичайно.

«Скинь адресу. Приїду за годину»

І встає, не чекаючи, поки Мінхо відправить йому назву ЖК чи скине геолокацію.

Джисону треба надвір – подихати.

А ще йому не шкода грошей на таксі; він хоче максимально швидким і максимально комфортним чином дістатися будинка Мінхо, тому що до дупи, він за сьогодні вже напереживався.

Натискає на іконку, підтверджуючи замовлення на суму, на яку він із Феліксом
домовилися у вихідні сходити в кіно та поїсти суші.

Фелікс зрозуміє.

Мінхо передбачив абсолютно все.

***