Зігрій мене

Х'юстон, у нас проблеми!

Ніч безмісячна починалася за вікном.

Мінхо любив спостерігати за тим, як місто огортається в темряву — але не завжди ця подія була радісною. Відносно недавно аспідно-сині ночі, що розливаються в пластмасових вікнах як жовток з продірявленого яйця, почали проходити саме так: навколо темно, в руках ліхтарик, і думки, що сидять по кутах і в основному нав'язують тільки все найгірше. За потребою конспект та олівець у руках. Але думки, боязкі й завзяті, завжди знущалися.  Вони не вміли нести доброту, тому й ставало жахливо. Коли у квартирі все завмирає — ти залишаєшся нарешті один.  Насправді віч-на-віч із особистими проблемами. Це ще кошмарніше, правда?

У такі моменти Лі думає про реально багато речей, але практично завжди те саме. Іноді так втомлюється, що хочеться просто вилучити скальпелем черепну коробку. Він завжди у всіх ситуаціях знаходив компроміс і малу частину чогось радісного. Це не було для нього проблемою, але…хіба що для душі.

Його новий мешканець квартири моститься своїм крихітним тілом між колінами. Маленьке, бідненьке, нещодавно взяте з вулиці. Ось він її якраз і лікував, взамін на поламану молотком душу. У неї, чиє тіло практично поміщалося Мінхо в долоню, було рудо-біле плямисте забарвлення вовни, химерний носик і променисті вічка зіткані із золотистого поля. Мінхо знайшов її під заіржавшими сходами, закутану в чиюсь футболку. Футболка була настільки тонка, що відчути який холод гриз тварину міг навіть Мінхо, укутаний трьома в'язаними шарфами. Дорі була недоглянутим, всіма забутим кошеням під сходами, якому вдалося привернути увагу перехожого. А для Мінхо – вона стала тим, хто заміняв йому самотність. Дорі слухала його не тому, щоб потім просити корм. Вона слухала його, бо була відданою. Для вуличних котів така поведінка є рідкістю.

Мінхо запалив свічку і загорнувся у ковдру. Попереду ще чотири години суцільної темряви і самотності, що гризе бік.
Нещодавно його двома подружками стали саме вони: нудьга смертна і одна свічка, що горить на кухні. Зима, що настає, обіцяє бути сердитою, похмурою, і як на зло сніговою. Квартира не встигає нагрітися, як труби знову замерзають через вимкнення електроенергії. Сидіти в холоді це лише пів біди. Мінхо нічого не встигає. Ні зарядити телефон, ні зробити курсову роботу, ні потрапити на здачу рівно вчасно. А тому все, що йому доводиться робити, і що вдається дуже добре, це сидіти в безмежному очікуванні на кухні під чотирма колючими пледами.