Пожильці на Ґримо, 12

Розділ 14

Герміона відчула себе кулькою, що сумно здулася після дня народження.

— Перепрошую, що завадила! — перелякано вигукнула Асторія і повернулася, щоб іти.

Герміона вже хотіла полегшено зітхнути, але не вийшло.

— А взагалі... — Асторія знову поглянула на них, — можна тебе на пару слів?

Приреченість. Цьому вечору не судилося бути вдалим. Втім, Герміона вже достатньо налажала, тож яка різниця.

— Вибач, я ненадовго, — сказала вона Реґулусу і рушила до Ґрінґрас, змирившись зі своєю долею.

Вони вислизнули на тераску, що виходила в бік Гоґвортсу. Герміона краєм ока помітила, що Реґулус допив каву і пішов до решти гостей.

— Ти все ще зла на мене, — констатувала Асторія.

Герміона перевела погляд на неї. Звісно, Ґрінґрас мала приголомшливий вигляд, як завжди, дивовижно поєднуючи в собі спокусливість та елегантність. Герміона раптом відчула, що конкретно в цей момент зовсім на неї не зла. Можливо, вона все ще почувалася сумною святковою кулькою? Треба було щось відповісти, однак вона не мала що сказати прямо зараз.

Асторія трохи капризно змахнула руками.

— Скажи, якщо в тебе досі є почуття до Рона, і я з ним розійдуся!

— Та нема! — випалила Герміона, а вже тоді подумала, що готовність розійтися з ним через неї — це воу. Справді щось свідчить про їхню дружбу.

Вона поглянула на далекі вогні Гоґвортсу.

— Просто це дивно. Ти завжди жалієшся мені на своїх хлопців і я трохи жалілася тобі на Рона, а тепер ви разом...

— Я нізащо не перекажу твої слова! — поспішила сказати Асторія. — Це й для мене самої не матиме хороших наслідків.

Герміона з сумнівом гмикнула. Все ще досить дивно.

— Ну і... напевно, не жалітимусь тобі на нього? — додала Асторія.

— Бачиш, це вже впливає на наші стосунки, — зауважила Герміона. Не те щоб вона любила вислуховувати сумні історії про хлопців своїх подруг, але коли в подруги виникає потреба виговоритися — це важливо.

— Ти буквально не зможеш відвести душу в моєму товаристві, якщо щось піде не так, — сказала Герміона.