Пожильці на Ґримо, 12

Розділ 7

Герміона до полудня ніжилася у ліжку. Це було її недільним ритуалом: суворі правила зметено вбік, чіткі розклади й біганина відкинуті, вона дрихне, їсть поза домом щось смачне, забуваючи про свою постійну економію, і читає художку замість звітів чи праць із соціології. Останнім пунктом вона балувалася не тільки у вихідні. «Ти така шибайголова», — коментував таке Рон. Спочатку це звучало як дружня іронія з відтінком пустощів, потім — як сарказм у стилі «Яка нудна моя дівчина». Моментами Герміону досі дивувало, як по-різному ми ставимося до одних і тих самих речей на початку й наприкінці стосунків: усе, що було милотою, одного дня перетворюється на привід для роздратувань. Ти перетворюєшся на такий привід. Несправедливо, що всі Візлі досі дулися на Герміону. Вона зробила послугу і собі, і Рональду, коли завершила те, що й так — як там казала Асторія? — здохло.

Герміона понуро зітхнула й поглянула на пасмо свого волосся. Промінь сонця підкрався до ліжка й гарно підсвітив хвильки кучерів. А тоді вона подумала про волосся Блека, як він іноді поправляв це багатство, проводячи по пишній гриві долонею і примудряючись однією рукою відкинути з лоба все, що йому заважає. О боже, ото вона вчора пригрузила його своїми планами суспільних змін! Герміона аж ляснула себе по лобі. Вчора вона випила зайвий коктейль, а коли так бувало, вона завжди ставала надміру балакучою й товариською. Треба принести Блеку булочку з кав'ярні як компенсацію за вчорашні тортури.

На цій думці Герміона нарешті вилізла з-під ковдри.

Вона любила свою спальню. Тільки у спальнях дурнувата сутність будинку жодним чином не проявляла себе, а ще тут було затишно. Обжито. По-герміонівськи. Стоси книжок усюди, ідеальна чистота й маґлівська крихітна картина на стіні. Кактус скопитився. На жаль, такий фінал життєвого шляху рослин теж був дуже герміонівським.

З кімнати вона вибралася аж о першій: в улюблених кросівках і м'якенькому спортивному костюмі. Час пожертоньки у фенсі-кафе. Та біля бібліотеки вона мусила зупинитися. Звідти долинув, ем, дикий ржач. Що це таке неймовірно смішне читає Блек? Та ні, це не її справа. Герміонина нога зависла над сходинкою — ще один вибух сміху. Ні, вона все-таки гляне.

Вона рішуче покрокувала до бібліотеки, настільки рішуче, щоб точно не передумати і з розгону прочинити двері. Блек, який розвалився у кріслі, перекинувши одну ногу через бильце, прудко склався в позу джентльмена з рівною спиною і колінками разом. Герміоні аж стало соромно, що вона перервала його відпочинок.