Смертельний театр

Частина 21

Здавалося усі видихнули з полегшенням. Глави не будуть змушенні битися за території, а з Натаніелем Веснінськи молодшим було приємно мати справу, тому усі були переконані що вийдуть з цього офісу задоволеними, можливо і з порожніми руками.

***

Коли Ітиро Моріяма, тепер офіційно ніхто, покинув офіс до Натаніеля в його новому кабінеті підійшла Мішель, матір Ізабель. Француженка спостерігала за Морімою, який поступово пропадав з поля зору.

-Він захоче повернутися. – констатувала факт жінка, на що отримала здавлений хохіт.

-Саме тому я дозволив Китаю робити з ним усе що захочуть. – з усмішкою, яка передається по ДНК, заговорив Натаніель. –Моріми завдали занадто багато шкоди і болю саме китайській мафії, хай роблять з ними усе що хочуть.

-Колись мені говрили, що ти схожий на батька, - подивившись на профіль хлопця сказала француженка. –Можлио зовні так і є, але характером ти копія матері. – з болем сказала Мішель, стараючись підібрати вдалі слова щоб не завдати болю своєму новому господареві. –Вона тобою пишається.

У кабінеті зпанувало мовчання, але не напружене, можливо навіть приємне. Мішель просто дивилась на свого похресника, а Натаніель намагався сформувати думку.

-Я не хочу усього цього. – почав здалека хлопець. –Половина територій піде на оплату іншим, а те що останеться я віддам вам. З однією умовою.

-Якою? – з материнським теплом запитала жінка.

-Ви знайдете іншого спадкоємця. Ізолюйте Ізабель від цього світу, вона і так занадто багато страждала. – нарешті подивившись у очі жінці сказав Нат.

-Домовились.. – француженка запнулась, можливо щось пригадала. –Ти знав, що ти хрещений?

-Мати вірила в Бога? – з цікавістю запитав хлопець трохи піднявши брови.

-Так, - по доброму сказала жінка доповнивши: -При народжені тобі дали ім'я Натаніеля Абрама Джостена, а  при хрещена тебе назвали просто Нілом.

Тиша знову "пройшлась" кабінетом, але на цей раз вона була заспокійлива. Мішель просто дивилась на хлопця, а Натаніель намагався прийняти інформацію достовірно.

Можливо Мішель не була близька з Абрамом, вона розуміла що вже ніколи не зможе цього зробити. Занадто велика прірва між ними, а сама жінка зробила занадто багато помилок, щоб ось так просто входити у життя хлопця.

Жінка називала Ніла частиною своєї сім'ї, вона чула перше слово хлопця, бачила переші кроки. Але потім щось зламалось, і їхній зв'язок порвався. Зараз же жінка буде робити усе що зможе, аби забезпечити спокійне життя похреснику.

Все таки додумавши своє, Натаніель повернувся за своє місце, за стіл.

-У нас ще купа роботи. Допоможете? – без сумніву сказав хлопець, отримавши позитивну відповідь.

Колись Кевін сказал, що Натаніель не може щось попросити, навіть банальної допомогу з домашнім завданням. І в чомусь він був правий. Але тоді вони були у Еверморі, у місці де не можна було довіряти, і потрібно виживати. У місці де допомоги не існувало, а прохання прирівнювались смерті.

А зараз у Натаніеля з'являється сім'я, і вона починається з Кевін, Жана, Ендрю. І тільки після цих трьох людей з'явились Стюарт, Ізабель, Мішель, кожен з яких готовий дати Нату турботу і любов.

Тепер Натаніель може попросини допомоги з роботою у Мішель, почати розповідати Стюарту про своє студентське життя, і дозволити Ізабель деколи приїзджати до Ната у гості, і прост о підтримувати зв'язок з ними всіма. Дозволить Кевіну та Жану знати трохи більше ніж раніше. А Ендрю розповість усю правду, Ніл дозволить Ендрю побачити його таким яким він є насправді.

Але перш ніж повернутися додому потрібен ще час, якийсь йому обіцяв Стюарт, разом зі своїм прізвищем на яке все таки погодився Нат. Хоча тепер хлопець буде змінювати майже усе ім'я, він не змінить тільки Абрама. Його так називала матір, і це єдине що осталось у нього в прам'яті, Натаніель не пам'ятав обличчя, але пам'ятав голос і колискові, казки які вона читала. Нехай хоча б щось залишиться після неї.

Мері віддала життя за сина, тому Ніл не впустив шанс втілити задумку у життя, в шану мертвій матері.