🏉1 поцілунок - очок 8💋

😃"Дуже відповідальний" наступний капітан🏉

  Знову навчальний рік і знову щорічні спортивні змагання між школами. Джісон глибоко вдихнув перед входом в роздягальню. Прийшов раніше, адже знав, що застрягне тут. Сьогодні важливий день і його команда покладається на нього. Варто налаштувати себе на успіх та усміхнутися страху, інакше за двері не зайти.

  Ця штукенція пережила кінець світу, мала такий вигляд, наче саме так і було. За традицією, кожен капітан викарбовував на дверях своє ім'я, а тут їх вже двадцять. І невже школа не задумалася над встановленням нових? Хай там як, дуже естетично й навіює атмосферу старого бабусиного дому, де завжди пахло пиріжками з корицею.

— Фух, зберися, Хане! Досить тут стирчати. На рахунок три: один... два... Ай! - хлопець звалився на землю й потер акуратний носик, - Що за?!

— Боже! Джісоне, у тебе кров! Ходімо швидше, - блакитноволосий юнак за руки підняв друга й швидко заволік його всередину. - Пробач мені, будь ласка, я справді випадково, - хлопчина ледь не плакав.

— Та нічого, Ліксі, ти й не міг знати, - він стис перенісся й вільною рукою обняв тактильного юнака, - краще допоможи мені знайти аптечку.

— Слухаюсь, містере віце-капітане, - хлопець швидко зник з горизонту.

  У кімнаті смерділо потом й валялося купа речей. Тут завжди так. Хтось якось сказав, що це означає, що вони дуже працьовиті в своїй справі, та насправді всі просто ліниві. За два роки це стало таким рідним, що навіть заспокоює. Під вікном, як завжди, стояв самотній стіл, де команда святкує перемоги. Джісон, щоправда, цього ще ніколи не робив. Після перенапруження завжди болить голова й він самотньо йде додому, обходячись морозивом, яке, бува, придбає дорогою. Джісон сів на прохолодну лавку під шафками й випав з реальності.

  У голові крутилося безліч думок і від цього стало не по собі. Хочеться чогось попоїсти, аби прогнати стрес. Вирішено, перед матчем зайде в пекарню за чимось, а поки треба з кровотечею розібратися.

— Хане, що це з тобою?! - хтось почав наполегливо трусити хлопця за плечі.

— Відчепися від мене! - він став у бойову позицію, змусивши людину відскочити, - Ой, вибач, Чане, я думав, що мене хочуть вбити. Ти про це? - юнак вказав на свій розбитий ніс, після кивка відповівши, - Фелікс ледь не прибив мене дверима, він пішов за аптечкою, - одразу дав відповідь на можливе запитання.