А ти нічого не забув?

166 21 2
                                    

Лі посміхнувся і зліз із транспорту, поглядаючи на Хана. Той переліз і мало не звалився вниз, бо ноги через тремтіння та легені судом після гарної поїздки його практично не тримали. На щастя для нього, Мінхо встигає підхопити хлопця за талію і притиснути себе, посміюючись під ніс.

- Все добре? – хоче переконатись він.
- Т-так, - Джисон стискає в руці бідну футболку, як власний антистрес. - А де ми?

- Пляж Санта-Моніки, - Лі вказує рукою на безлюдний пляж, охоплюючи периметр невеликого парку, де світилося різними вогнями чортове колесо та інші невеликі атракціони. Кеди провалювались у піску, хвилі тихого океану покривали шкіру мурашками. Джисон йшов слідом за Мінхо, озираючись на всі боки. На пляжі не було й душі, зате хаотичні крики людей чути десь у тому самому парку, але Лі зовсім не збирався йти туди, навпаки, він сів на пісок і поплескав поряд із собою, запрошуючи Джисона. Хлопець, недовго думаючи, вмістився поруч, намагаючись навіть не дивитись у бік Мінхо, не хотілося зайвий раз відчувати незручність.

- Тобі холодно? - зауважує Лі і починає знімати з себе шкірянку. Джисон давиться від оголених грудей і червоніє, бажаючи закопатись, як страус, головою в пісок.

- Ні-ні, не варто, ти ж замерзнеш без куртки, - відмахується судомно він, намагаючись вгамувати Мінхо.

— Так може, якби ти повернув мені мою футболку...

— О, чорт, пробач, — зараз би втекти в ліс і закричати від своєї дурниці, але замість цього Хан простягає забруднену ним же футболку назад власнику, через пару секунд відчуваючи на своїх плечах теплу шкірянку старшого. Від неї ще більше пахло яблуками.

- Так, Хан Джисон, так? – Мінхо не може приховати посмішки.

- Так.

- Як давно ти тут живеш? – хлопець відкидається на пісок, підкладаючи свої руки під голову.

- З самого народження, - Джисон намагається не обертатися назад, важко ковтаючи.

- Правда? - Мінхо різко підривається і виявляється надто близько до щоки Хана. — А я тільки сьогодні дізнався про твоє ім'я. Ніколи тебе раніше не бачив, - Лі провів рукою по волоссю і поклав її на плечі хлопця. - Ти весь тремтиш, все ще холодно?

Джисон давно тремтить і зовсім не від холоду. Як упоратися зі своїми емоціями та почуттями, коли надто привабливий хлопець не тільки звернув на нього увагу, а й заговорив з ним? Чи можна назвати їхній нічний похід на пляж побаченням? Швидше за все ні, тому що вони навіть один одного не знають, але Хан вважатиме цю прогулянку саме такою. Він не з тих, хто любить будувати ілюзії - це правда, і, можливо, будучи вдома Джисон все переосмислить і посміється, дивлячись на своє відображення в дзеркалі, і назве себе дурнем, проте зараз він готовий повірити у будь-що.

My mama don't like youWhere stories live. Discover now