Відлюдник, самітник, закритий від усіх – все це точно не про Лі Мінхо. У соціумі вампірів, цей молодик був відомий найгучнішими вечірками та гуляннями. Мало не кожен, хто відносив себе до вищих прошарків холоднокровного суспільства, хотів потрапити на свято, яке організовував цей юнак. На його обличчі завжди була зухвала усмішка та, трохи, котячий прищур очей. Та Лі був більше схожий на дикого звіра, який готовий напасти на тебе у будь-який момент, ніж на домашнього улюбленця.
У Мінхо з'являлися друзі на одну ніч, або на п'ятнадцять хвилин, все залежало від настрою. Загадкова персона брюнета манила, вічно нудгуючих вампірів, до себе, як метеликів на світло. От тільки не всі розуміли, що можуть спалити свої крила.
У вузьких колах ходили чутки, що Мінхо загубив не одну живу душу, щоб отримати все те казкове багатство, яким зараз володіє. Він не належить до жодного з великих кланів, але навколо цього молодого, за мірками вампірів, чоловіка завжди є багато людей. Та, насправді, ніхто не знає його точного віку. Одні вважають, що Мінхо один з древніх, а інші – що він просто юний вискочка, який бажає привернути до себе увагу. Також, кажуть, що Хо має молодшого брата, але він живе окремо, і ніхто ніколи його не бачив. Тож правда це чи ні ніхто не знає, а сам Лі не поспішає спростовувати чи підтверджувати усю вищеперелічену інформацію. Плітки навколо його персони підігрівають цікавість втомлених, від вічного життя кровопивців.
Взагалі перша вечірка була експериментом, але після неї піднявся такий шум, що самому брюнету робити нічого не довелось. Вампіри шикувались у черги, щоб хоча б одним оком побачити як все відбувається на таємних гуляннях лише для обраних.
Але Джісон, який, якимось чудом, опинився на цій вечірці, про все це, звісно, не знає. Як і про те, що знаходиться геть не між людей. Парубок прийшов на святкування дня народження до друга, але, схоже, повернув не туди. І, як тільки охорона пропустила його? Може це була просто доля.
Чомусь тутешня атмосфера не тішила привітністю. Темно-сині важкі штори звисали біля вікон до самої землі. Люди були одягнені в одяг з минулого століття. Схоже більше на бал ніж на вечірку, яку організовують, для святкування. І тьмяне освітлення не додавало позитиву, а навпаки наганяло, ще більше мороку.
Але найбільше здивування викликали троянди. Вони то тут, то там стояли у великих вазах. Найрізноманітніші за формою і з кольором, що коливався від яскраво-червоного до темного багрянцю, викликали чистий захват у юнака. І, як не дивно тут не було задушливого запаху, лише легкий аромат, який Хан обожнював, як і самі троянди. Дивовижні квіти, які можуть захистити себе шипами від поганих людей. Нажаль, Джісон так не вміє, а дуже хотілося б.
أنت تقرأ
Сонячне проміння
قصص الهواة- Місяць сяє, так яскраво, завдяки сонячному промінню, тож будеш моїм сонцем Хан Джісон?
