Гострі картузи.

Емоціі - найгірше

******
— І ще дещо, ви повинні вбити Томаса Шелбі! - слова Містера Форда засіли глибоко в чорній душі Міллер.
— Що!? - спантеличено запитала Джин. - Але це ж не входило в наші плани! - випалювала слово за словом блондинка.
— Ну що поробиш, тепер входить. - спокійно говорив Швед. - Ви це виконаєте, чи нам говорити по-іншому?- Форд, відкрив одну сторону пальта, де в кишені виднівся револьвер. Чоловік припідняв брови, немовби запитуючи.
— Ні, ні, звісно що ні. - опустила погляд в низ дівчина, самотня сльоза прокотилася по білій щоці, але вона швидко замахнула її, адже пообіцяла Шелбі ніколи не плакати, в незнайомих ситуаціях.
— От і добре, у тебе є один місяць.
****
— Щось сталося? Чому ви така засмучена? - все питав Шелбі.
— Все добре, будьте певні. - Міллер посміхнулася своїм підборам. - І ще містере Шелбі, після завтра я.. -Шелбі перевів погляд на дівчину - я їду до дому в Лондон, потім повернуся. - сухо мовила Джин.
Очі Шелбі в мить згасли, ті маленькі, але такі сяючі іскри без слідно зникли. Його посмішка, котра так рідко прикрашала його обличчя була стертою в золо, від неї нічого не залишилося крім вуст.
Томас вирішив нічого не говорити, щоб не показувати своїх почуттів та емоцій, тому майже непомітно кивнув.
****
Джин сиділа в своєму офісі, дивилячись в нікуди, точніше на зброю яка лежала в неї на столі, але фактично вона була в паралельнім всесвіті, в її криштальному стакані була бурштинова рідина. Ковток... Ніс дівчини поморщівся від кріпкості напою, в лівій руці повільно тліла сигарета - розпач, ось як можна було охарактеризувати цей стан, Міллер просто не знала що їй робити, і як поводитися. Дівчина майже не заперечувала свої почуття до Шелбі, в глибині її душі, чорної, як смоль, як те чортове вугілля, почуття виникли так зненацька й несподівано, але ж, як би Джин, бодай одним оком заглянула в середину себе, прислухалася до серця, але не таке воно життя, як в казочках про прекрасного принца та Білосніжку, з ідеальним «хепі-ендом»
Тому Міллер твердо вирішила слухати накази Форба. Але все таки злість, несамовита лють бушувала в ній, хотілося вилізти на гору і закричати, що є сили. Джин схопила револьвер і вибігла на заднє подвір'я свого маєтку, націливши зброю на стовбур дерева...постріл, в одне дерево, в друге, третє, згодом кілька десятків дерев на різній далечині були з цілковито однаковим пострілом. А блондинка сиділа на сирій землі і плакала, гарячі сльози обпікали її шкіру, але що спричинило цю бурю емоцій вона навіть і не здогадувалася, хоча мабуть просто не хотіла.

Міллер була в глибокому розпачі, їй подобався Шелбі, його натура, його особистість, характер, поведінка, розважливість, і звісно шкідливі звички. Вона була закохана, хоча сама про це і не здогадувалася. Кришталеві каплі скочувалися по щокам, аж раптом її плечі накрили великі й дужі руки, руки від яких так пахло тютюном, пахло холодом, з легким ароматом віскі.
— Міс Міллер, що сталося? - Але коли Томас підняв голову, йому навіть не потрібно було чекати на відповідь.
В усіх семи дужих дубів були дірки від куль, рівно по центру, чи то була якась агресія на щось саме, а може на когось, про це Шелбі міг лише здогадуватися. Адже Джин так нічого і не сказала, просто почала витирати свої сльози, вона вважала, що ніхто і ніщо не повинен ні в якому разі бачити, як та плаче. Чи взагалі показує хоч якісь
емоції...
——————————————-
Дякую за зірочки!!!💫
Як у вас справи? Бо в мене страшні проблеми зі світлом та інтернетом. Надіюся що ви в теплі та безпеці!🤍🇺🇦