Справжні друзі

Глава 2

Глава 2
Я стою, як вкопаний. Я не хотів іти. Пару секунд я дивився на Еріку, а потім переводжу погляд на річку.
— Чому ти не йдеш?, — спитала Еріка.
— Не хочу, — відповів я. Мені і правда не хотілося до них іти, але це мої єдині друзі. Ні, неправильно, люди, з котрими я спілкуюся.
— Чому?
— Бо..., — я не знав, що відповісти. Чи видати всю душу, чи відповісти коротко та піти.
— Вони не мої друзі.
— А чиї тоді?
—Не знаю, — посміхнувся я.
— Тоді хто ці люди? Якщо вони тебе утримують в неволі, то так і скажи, — сказала вона та знов усміхнулася.
— Скоріш за все, я їх тримаю у неволі, — відповів я, — я з ними спілкуюся, щоб зовсім не залишатися одному.
Еріка прислухалися. Вона почала мене слухати дуже уважно, ніби не хотіла пропускати ні слова, ніби ми знайомі вже багато років і їй не всеодно на мене.
— Мені від цього не дуже сумно, це як друга половинка, є — добре, немає— непогано, — пояснив я.
— Але друзі — це важлива частина нашого життя. Це люди, котрим ти можеш довіряти, з ким можно поговорити, або просто класно провести час.
— У мене ніколи такого не було, тому і порівнювати ні з чим. Тому, напевно, і не такий засмучений через це.
— Тому, чому ти сюди приходиш?
— Просто збігти від буденності. Іноді, хочеться забути про всі проблеми, тому і ходжу сюди, — на ходу вигадав я, — можна тебе спитати?
— Про що?, — спитала Еріка.
— Чому ти сюди ходиш?
Дівчина перевела погляд на річку. Я побачив, як її очі хотіли наповнитися сльозами, але вона не давала цього зробити.
— Також як і ти, тікаю від буденності, — посміхнулася вона. Звісно, я їй не повірив, але і докучати не хотів. — то ти підеш до своїх друзів? — спитала вона.
— Прийдеться, —посміхнувся я.
— Не треба себе змушувати це робити. Ти заслуговуєш на справжніх друзів.
— Так Еріка... На справжніх..., — сумно сказав я.
Дівчина встала та підійшла до мене, вона дивилася прямо у мої очі. Ми так стояли пару секунд, а потім наш зоровий контакт перервав шум із-за паркану. Чоловік середніх літ йшов з вудочкою прямо до нас.
— Хлопець, у тебе все добре? Чому ти тут стоїш один? — спитав він.