Жадана воля

53 19 2
                                    

І швидко пройшли ті роки,
І не раз вони різні побачили світи,
Не раз до інших робили важкі кроки
І не раз відхиляли сухі, пожовклі віти.
Доля розвела їх ще в далекому "раніше",
Але зведе серцями в найближчому "пізніше",
Проте поки вона на кухні з іншим п'є чай,
Проте поки він іншій з кімнати кричить: "виручай!".
Але це поки - довіртесь долі та почуттям ,
Ніхто не зна чому вони віддались іншим серцям.
Насправді в далеких світах шукали рідні силуети,
У кроках згадували весільні, білі мінуети,
У роках рахували минулі, щасливі години,
А з іншими не раз міняли незручні перини.
Віти відхиляли лише як згадку ніжних рук,
Щоб не пізнати більше болісних тих мук...
Вона для іншого, проте, вже готувала,
Кути незручні для безпеки сім'ї приховувала.
Він для іншої ходив на важку роботу,
Забувши про таку важливу сімейну насолоду.
Але, як жаль, що спутники їхнього життя
Не відправляли тих двох нещасних у забуття.
Вона на кухні плакала над сковорідкою,
Він розривав собі душу, колячи іншу борідкою.
І як же інколи хочеться докопатись до правди,
Чому розійшлись закохані, рідні люди?
Проте лише їм відома правдива причина,
Лише вони знають, чому за столом чужа родина.
Так в спогадах і сльозах пролетіли ще віки,
Поки не відлетіла ручка у її сковорідки.
Чоловік скоро прийде, варто доготувати котлети,
Тому вона пішла в магазині виконувати мінуети.
Так в спогадах і роках пролетіли довгі секунди,
Поки йому раптово не знадобились різної величини молотки.
І як на диво - в одному магазині все разом.
І як дивно, що в одному місті вперше зустрілись поглядом.
Хоча вона вся в зморшках та сіда,
А в нього давно вже лиса блискуча голова -
Впізнали одне одного по кроках,
Знайшли Жадане в чужих голосах.
І не раз ламалась сковорідка, губились молотки,
Але вони зустрілись вперше лише через роки.
Підла доля розвела молодих, звела не юних,
Проте це не важливо, адже сама зробила з них ошуканих.
Не знайшлось в неї сили, у нього слів,
Тому знову загубились серед мільйона голосів.
Клята зустріч, кляте життя розводить, зводить те кохання -
Тепер ні він, ні вона не сплять до ясного світання.
Ламається сковорідка, кастрюла, тарілка.
Закінчується вино, коньяк, горілка.
На наступний день те ж місце, той магазин,
Але вже в супроводі власних, проте не рідних родин.
І знову погляд, знову натякає Бог:
"Зробіть ще любі хоча б один крок -
Побачив я, що крізь роки і великі перешкоди
Варто знову звести два серця, дві дороги."
Але зрозуміли вони, що вже пізно, не потрібно
Знову занурюватись у глибоке болото,
Тому не послухали Бога, простили злісну долю -
Не дали почуттям вічним таку Жадану волю.
Обмінялись просто непомітними поглядами,
Сприйнявши, що не варто знову сплітатися життями.

Подорож коханням 💗16+💗Where stories live. Discover now