До вечора, мандрівнице

— Люміно, агов! Ти це чуєш?

— Мг? Ти про що?

Низькоросла дівчина з коротким блідо-жовтим волоссям відірвалася від алхімічного верстату, щоб подивитися на свою ширяючу у повітрі супутницю.

— Якісь дивні звуки! Ну ж бо! Невже ти не чуєш?! Вони доносяться зсередини хати! Люміно! А раптом це Фатуї!?

— Паймоно, заспокойся. Звідки Фатуї взятися в моїй оселі? Це ізольована місцевість. Непоміченим сюди нікому не потрапити, — махнувши тонкими пасмами, Люмін знову згорбилася над верстатом.

— Та потім доробиш ту дивну штуку для Альбедо! — Паймон потягнула мандрівницю за комірець лабораторного халату, який їй позичив хлопчик із золотистою зірочкою на шиї. — Ходімо перевіримо що то!

— Архонти, Паймоно! Чого ти така перелякана?

— Це я перелякана?! Ну, так, я перелякана! Тому що ніколи в нашій оселі не було так шумно! — Вона тупнула ногою, але землі під її п'ятами не було, тому Паймон зачепила лише впавшу з квітучої сакури рум'яну пелюстку.

Люмін сердито подивилася на свою крихітну подружку. Не любить вона, коли її відволікають від роботи, а тим паче від важливої. Вона вже давно обіцяла зробити для Альбедо ті позолочені обкладинки на книжки, які він просив (казна нащо вони йому впали?), а все ніяк не могла дійти до завершення цього процесу, адже її постійно хтось відволікав. Навіть усамітнитися з цією обіцянкою у своїй оселі — Чайнику Безтурботності — вона не змогла, бо вже і тут її дістали якісь незрозумілі справи. Але ж від щоденних замовлень та сльозливих прохань Рижого-Конопатого отримати трембітою по потилиці побитися, теперішній антонім безтурботності відрізнявся тим, що це була Паймон — найближче створіння у всесвіті після Ітеру. Як їй можна відмовити, особливо, коли вона налякана?

Люмін важко зітхнула, змирившись з тим, що знову буде годувати Альбедо порожніми обіцянками і поясненнями, що вона дуже зайнята людина (читати як: її постійно хтось тюкає), та попрямувала до хати. Алхімічний верстат стояв на дворі, недалеко від головного входу в дім, тому через декілька кроків дівчина вже переступила дерев'яний поріг.

Не встигла Люмін навіть прислухатись до атмосфери в коридорі, як раптом почула якісь звуки і відчула сильну вібрацію в ногах.