Нам потрібен шанс, Ньюте

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Фургон в'їхав у ворота захисної стіни, проминув сітчасте загородження аеродрому, скрізь заштопане дротом, та попрямував у ангар за величезними стулками. Саме тут чекав берг, який мав доставити їх до околиць штабу компанії «ПЕКЛО».

Лоуренс вибрався першим, швидко пояснив усе хлопцям із «Правиці» та повернувся до фургона, аби звільнити Ньютові щиколотки.

— Виходьте, бігом! — гаркнув він, нервово смикаючи мотузки.

— Гей, легше. Я сам його поведу.

Томас вискочив із фургона та допоміг другу вибратися. Того погойдувало з боку в бік чи то через недовгий сон у машині, чи то через вплив Спалаху, тож Томасу довелося притримувати його за лікоть.

— Няньчитися з ним хочеш? Будь ласка. Бо для мене всі шизи однакові. Пристрелити — і справа з кінцем. Я б так і зробив, але знаю, що Вінс тебе цінить, не хочу його засмутити.

— Закінчив? — спитав Томас, коли той зупинив потік слів. — А тепер закрий рота й веди.

Лоуренс хитнув головою і гмикнув, але на цей раз зміг змовчати.

Усі четверо швидко проминули ангар та зійшли на борт берга. Поки пілотеса перевіряла справність систем і вмикала запалювання, Лоуренс знайшов місце для Ньюта й наказав прив'язати до поручня.

— Вирветься — пристрелю, — пригрозив він, і Томасу нічого не залишилося, окрім як міцніше затягнути мотузки на зап'ястках друга, обмотати кінці навколо металевої трубки й закріпити кількома вузлами.

— Як шалену тварину, так? — пробурмотів Ньют. Його хворобливо блискучі очі втупилися в одну точку на протилежній стіні.

— Вибач. Так буде краще й тобі, і нам.

Томас розумів, що говорить не з Ньютом, точніше не зі здоровою частиною його розуму. Якби той був при власній свідомості, сам попросив би надійно його ізолювати.

— Звісно. Краще, — прошипів він. — Краще було дати мені спокій, там, у Денвері.

— Не треба, Ньюте...

— А найкраще... — Ньют затнувся, ніби різко забув, що збирався сказати. — Я міг тебе вбити, Томмі.

— Міг. Але ж не вбив.

— А шкода. Мені... шкода...

Голова його хитнулася й опустилася на груди. Ньют знову поринув у забуття, чому Томас навіть зрадів. Вислуховувати хворі марення нестерпно. Так само нестерпно, як бачити бліде обличчя із синьо-червоними судинами, але він змусив себе підняти непритомне тіло та обережно вкласти на підлогу.