Бабка Озара

12 7 8
                                    

Наступного дня, коли сонце вже давно досягло найвищої точки, Діггор тільки розплющив очі, прокинувшись від неспокійного сну.

Всю ніч він повертався в ліжку, крутився з одного боку на інший і все ніяк не міг заснути. Усі його думки постійно поверталися до тієї загадкової дівчини, яку він зустрів у лісі. Уперше хтось настільки зацікавив його і вперше хтось... Так ставився до нього.

Повільно відкинувши легке літнє покривало, він відразу ж підійшов до невеликого дерев'яного столу, на якому стояв глечик з прохолодною водою. Взявши по дорозі з довгої саморобної полиці чашу, він наповнив її до країв і залпом все випив.

З гучним зітханням полегшення він відставив чашу на середину столу. По тілу пройшло благодійне почуття визволення та легкості, наче вода змила з нього всі тривоги та смуток. Всю нудьгу та дивні відчуття всередині.

«Справді, якщо в чомусь і права Бабця Озара, то це в дивовижних властивостях води цього тижня.» - Подумав тоді Діггор і повернувся до виходу.

Вийшовши на вулицю він одразу примружився – надто яскраве йому сьогодні здавалося сонце. Але успіх був на його боці, принаймні зараз. Надворі ні душі, ніхто не проходив випадково повз, ніхто не затримався саме тут на розмову.

Вирішивши все ж таки вирушити до Бабки і дізнатися чого вона хотіла, він відразу попрямував спочатку на край села, вирішивши не випробовувати своє везіння.

«Краще пройтися трохи довше, але знати, що я не зустріну роззяв по дорозі.» - Подумав тоді Діггор.

Адже місцеві ніколи не втрачали можливості якось затримати його, запитати щось чи попросити допомогти, адже у нього, нібито, своїх турбот немає. Чого йому відмовлятись?

Але Діггор вважав інакше... Він був щиро вдячний Озарі за свій порятунок у дитинстві. Був вдячний за науку, якою його навчило старше покоління цього села. Але на цьому хлопець не збирався ґрунтуватися, коли справа доходила до лінивих особин.

Такі як рибалка Петро, ​​наприклад, який приходив майже без риби надвечір щоразу. І це тільки тому, що спав він більше, ніж ловив рибу, зате скільки разів не траплявся Діггор йому на очі, той завжди виставляв себе чимось важливішим. Більше зайнятим.

– Ти піди, Діггоре, полагоди наш з Галькою дах у сараї. Мені геть зовсім за нього братися ніколи, – вказував він на відро в одній руці та вудку в іншій, – тобі зараз зайнятися нічим, то хоч користь буде і тобі, і нам.

Мавка. Перша пісня Where stories live. Discover now