Похибка у ворожінні

1

***

Наступного дня сповнилася рішучості втілити свій задум у життя. Якщо зможу побачити свого судженого, у люстерку, уві сні, чи просто якийсь знак, то зрозумію чи вірний вибір зробила.

Сподівалася, гадання – заспокоїть, та було трохи лячно. Самій, без підтримки та настанов. Знала — то небезпечно й клялася, не робити того сама. Та не втрималася. Ситуація ятрила душу.

Макс непоганий хлопець. Симпатичний, приємний. Нічим з натовпу не виділяється й особливих вимог до мене у стосунках не ставить. Звичайний русявий молодик з сірими очима, привітним обличчям і м'яким характером. Та чогось неспокійно від ідеї побратися з ним. Наче зраджую собі. Може, коли дізнаюся, хто мій суджений, заспокоюся.

Якщо не той, то іще встигну забрати заяву з РАГСу, якщо ж все-таки він – на душі стане спокійніше.

Набралася сміливості й розпочала приготування до ритуалу.Розмістилася у вітальні. Там під вікном стояв невеликий стіл, начебто для комп'ютера, та я тою меблиною не користувалася. Тепер час настав. Якраз зручно буде. І розставлю приладдя й вмощуюся.

Спершу підійшла до столу та дістала усе для ритуалу. Застелила поверхню скатертиною, встановила дзеркало у широкій рамі. Розставила та запалила свічки й завмерла.

Серце калатало у грудях від думки про наслідки, але все-одно не могла змусити себе відмовитися від задуму. Обіцяла собі ніколи цього не робити, не магічити з дзеркалом. А от тепер несила зупинитися. Несамовите бажання зрозуміти, як бути й чому так склалася моя доля не давало спокою. Аж руки чешуться поворожити. Та обіцяла ж. Ні, клялася жодного разу так не чинити.

Присіла на краєчок дивану, котрий стояв поряд, та обхопивши голову долонями, почала розкочуватися вперед-назад, намагаючись вгамувати вихор протиріч у моєї голові. Посиділа так трохи, душачи голос совісті. Відшукала в собі сили діяти.

На свій страх і ризик, розпочала ритуал. Вимкнула світло в кімнаті, підійшла до столу, нахилилася над люстерком і поринула у містичний світ потойбіччя...

Наче в забутті, рефлекторно виконувала потрібні дії. Аж поки дзеркало не показало мені судженого: широкі вилиці, тонкі риси обличчя, великі сині очі та... хай йому грець, довге чорне волосся, заплетене в охайну косу, яка лежала на плечі...

На вулиці несподівано завив вітер. У вікно стукнула гілка. Свічки разом згасли, пустивши приміщенням сивий димок. Лишалася тільки та, котру тримала у руках. Я сіпнулася від переляку і втратила концентрацію. Картинка зникла. У полум'ї свічки, що віддзеркалювалося у люстерку, лиш темне марево.

З хвилину остовпіло стояла, вдивляючись у холодну поверхню дзеркала й не мала змоги осягнути отриману інформацію. Отямившись, підскочила та ледь не впала, зачепившись за щось у темряві. Побачене мене неймовірно шокувало, бо не знала цього чоловіка та ніколи в житті не зустрічала. Та й не було можливості ніде зустріти людину з такою незвичною зовнішністю. І, найважливіше, це не він, не мій наречений. Значить, зробила неправильний вибір.

Навпомацки дісталася вимикача та запалила світло. Остання свічка, випала з моїх долонь, коли шокована збагнула, кого наворожила. Тепер вона валялася на столі поруч з люстерком. Ця теж згасла, заляпавши скатертину воском.

Хвилин із десять метушилася кімнатою, не знаючи, що робити. Після ритуалу мене охопила паніка. Якщо Макс не суджений, тоді чому не зустріла того чоловіка, котрого бачила у дзеркалі. Де можу такого знайти, та чому ще досі незнайомі. Гадання замість відповідей принесло лише нові питання.

Моя доля вештається невідомо де, а я маю його дожидати. От зараз, все кинула, вірніше Макса кинула, й сіла під вікном очікувати красунчика, якого наворожила. Якщо то, дійсно, правда, то поміняю потім чоловіків. Все вирішено, виходжу заміж, а там подивимося. А, як зустріну нагаданого й у нас щось вийде, розлучуся. То не така вже дивна справа. Тим паче спіткати такого в нашому світі – нереально.

Заспокоївшись, заходилася збирати магічне приладдя. Сховавши усе якнайдалі углиб шафи, пішла вечеряти.

Поки жувала, спало на думку перевірити правильність ворожіння. Раптом вищі сили обдурили. Чи спеціально ввели в оману. Тож витягла новеньку колоду звичайних гральних карт.

Приготувавшись до сну, поклала під подушку по чотири вольти та королі й спробувала розслабитися. Нове гадання продемонструє образ того, з ким мені судилося бути.

Аби заспокоїтися намагалася думати про роботу. Післязавтра знову чекає моя художня школа. Учнів не багато, проте стабільні та талановиті. За планами на майбутні уроки малювання, незчулася, як заснула.