Втрачений дім

Part 4

І перед тим як у них увійти мною керувала не цікавість, а страх. Зайшовши до середини я був здивований величезною кількістю....

- Невже це правда – я сміливим кроком пройшов через всю кімнату до письмового столу і відкрив шухляду, в ній було те що я шукав, навіть стійкий запах дідових сигарет не зупинив мене

- Це неможливо, це не може бути правдою – я вилетів з тої кімнати і вона гучно та швидко закрилась за мною, але я не звернув на це уваги, тому що на цей момент всі двері були відчинені. Я зайшов у сусідню на якій було написано "Тільки за обідом побачимось". Так само лаконічно та із знанням того, що мені було потрібно я пройшов, ні, пробіг через всю кімнату і забрав річ зі столу

Вийшовши переді мною були останні двері і я боявся в них заходити. В порівнянні з іншими кімната кардинально відрізнялась. Стіни були обгорівші, але я не відчував якогось занепокоєння, навпаки я відчув якусь легкість та спокій і вітер знову направив мене, але я наважився піти глибше і коли повернувся за порогом була червона як кров троянда. Хотів підібрати її, але щось не пускало мене, я знову відчув тепло, нібито хтось обняв мене.

- Мам

Кімната загорілась, навколо було багато полум'я, а я просто стояв посередні і продовжував відчувати це тепло, яке переповнювало моє серце, моя кров знову кипіла, але мені не було погано я був щасливий і раптом .... все пропало. Вогонь згас, я впав на коліна і холодний, ніжний та легенький вітерець пробігся по мені нагадуючи страшну правду. На підлогу почали скапувати сльози.

Коли я вийшов з кімнати і підібрав розу, коридор змінився на одну величезну кімнату в якій було все від всіх чотирьох. В повітрі літав запах старих дідових сигарет, а з іншого кінця доносився солодкий подих бабусиної випічки. Ця частина кімнати, де перемішались речі з їхніх кімнат нагадували коріння дерев, які посадили один біля одного. Вони переплітались і внаслідок цього там були і різьблені та вишиті вироби з дідусевої кімнати та пічка і каструлі, і форми для випічки з кімнати бабці, які гармонійно перемішались та створили витвір мистецтва, який не перевершить ні один художник, архітектор чи скульптор, але на місці, де ці кімнати перетинались стояв стіл, де були два крісла. За ним вони двоє завжди займались своїми справами, тому я витягнув з кишені ніж для різьблення та ложку на ручці, якої було наше сімейне фото і подивився в іншу частину кімнати, де була моя і мамина. Я з неймовірним зусиллям переступив через біль і підійшов до альбому, перевернув на останню сторінку положив там троянду і повернув альбом на місце. Там не було фотографії, тому що я спалив під дубом – великим деревом на подвір'ї, де ми її і похоронили. На тому місці в альбомі була дата.... Дата після якої наше життя змінилось. В цей день ми її втратили. Я закрив очі і побачив її обличчя, згадав ті щасливі моменти і свята на яких була вся наша велика сім'я, але коли я розплющив очі я був перед будинком, перед тим великим дубом і тримав у руці фото.

- Як давно це було. Чому саме зараз? Чому саме зараз це стається зі мною? Чому так мало статися? Я не хотів... н ...е хотів щоб ти йшла, мені так тебе не вистачає

- Я не пішла, я завжди була з тобою. І в страшну грозу, коли дощ не замовкав і у важких ситуаціях, хоч ти і не знав цього. Я живу в твоєму серці і поки ти будеш мене пам'ятати, я буду жити

- Що? Мам? – я розвернувся і хотів схопити її за руку, але там нікого не було, тільки альбом. Мокрий та гарячий, хоч дощ уже закінчився. Я знову відкрив останню сторінку і вставив туди фото. Наше останнє спільне фото на якому був я ,мій дід, бабця та вона, моя найрідніша .найкраща за всіх на світі. Я обняв цей кусок паперу, що тримав у руках і знову заплакав, так голосно, що птахи позлітали з дерев і в лісі стало настільки тихо, що можна було почути шелест листя та дихання природи.