Ava Ford ( Заморожено )

4. Вовк в овечій шкірі

|\/

***

Кабінет був розкішним, штори з дорогої тканини, меблі з дуба, картини намальовані маслом. З лівого боку кабінету стояв робочий стіл на якому стояла фотографія вагітної нареченої Ніколаса і напівпуста пляшка з коньяка.

Під стіною навпроти неї був камін, саме там на лівому кріслі, спиною до Ави сидів зрадник, котрий не спіша покурював сигарету . З правої сторони кімнати на дивані для відвідувачів сидів майор Янг котрий пронизував дівчину поглядом.

Ава не розуміла що зараз відчуває, чи злість на кузена, чи радість що вона вийшла живою з тої в'язниці, чи ж їй можливо хотілося плакати, розуміючи що чекає на її товаришів.

- Сестричко, а я тебе попереджав - сказав Ніколас і в ту хвилину ж встав з крісла, і повернувся до Ави обличчям. - А ти мене не по слухала...Тепер ти теж така самовпевнена? А!? - уже підвищив голос блондин.

Ава просто стояла і мовчала. Вона знала що кузин хоче побачити її сльози, хотів щоб вона припала на коліна і визнала, що вона була не права. Ні, вона не буде цього робити, як кажуть, ворог чекає не крові а сліз, для нього вони солодші, ворог палає побачити тебе слабким, в сльозах, як мале безпомічне, не захищене дитя.

- Відповідай! - гримнув уже не брат.
- То ти той самий вовк в овечій шкірі? - не соромившись сказала юначка. - Таак, тепер я знаю, як виглядає це створіння.

- Як ще Місс Форд вам вбити в голову, що ви не придатні до воєнної служби? - сказав майор
- Так це ви колеги? Ви співпрацююте? Як я могла не здогадатися. Знаєте ви дуже схожі. - без жодних емоцій промовила Ава.
- Ха , і чим же? - запитав Янг.
- Вам обом прийдеться дорого заплатити найдорожчим що у вас є, за всі гріхи, зкояні вами.

- Аво, це була остання капля, я роками тобі говорив, вговорював тебе, що б ти забула про свою дитячу мрію, але ж ні! - Я тебе відправляю в концентраційний табір, надіюсь тобі там мізки вставлять. - гримнув Ніко. - Подякуй, хоча б за те що, я ща тебе вніс вклад.

- Відпусти моїх друзів! - сказала дівчина.
- Вони вже мертві, як тільки тебе вивели, їх зразу же розстріляли на місці. - і двоє колег по брудній роботі роз сміялися. - Давно вони в мене в печінках сиділи, аж гора з плечей. - і знову засміявся Ніколас.

Ава вже не чула нічого після того як дізналася про наглу смерть своїх друзів. Він добив її, вичерпав її терпеливість і співчуття, це була остання капля. Ніколас зробив гірше тільки собі. Помста - це найстрашніше що може бути, помста за своїх. Людина коли мстится за важливих для себе людей, не знає слова пощади, чи ж жаль. Можливо вона і пожаліє після зробленого, але будьте впевнені, не в цьому випадку.

- Завтра же, тебе буде вислано в концентраційний табір на південь Франції. - сказав майор. - Варта, виведіть цю нещасну.

- Ти покидьок Ніколас, чортовий покидьок і боягуз! Тобі це так просто не менеться! - викрикнула темно ока.

Солдати взяли Аву під руки і завели теж в якусь темну кімнату, але не ту що була..

- Надіюсь, це дівчисько більше не принесе нам ніякої шкоди - відпиваючи крепкий коньяк промовив Янг.
- Не переживайте майоре , ви її більше не побачете, я вам обіцяю.

***


Ава ніяк не могла заснути, і це не через холодну підлогу, чи ж через крики з коридорів.
Ава не могла ще досі збагнути, що її друзів, товаришів більше немає в живих.. Вона думала про це, довго думала.
- Я ж не встигла попрощатися... - думала вона..
Молода Форд знала..знала що в її друзів навіть могил немає, їхні тіла викинули в одну яму і закопали як собак...
Це таке огидне відчуття, відчуття що змушує панікувати, бігти шукати їх, воно впевнене, хлопці живі..,але поглянемо правді в вічі, навіщо Ніколасу брехати.. Він тільки й хоче зробити Аві боляче, і це в нього вийшло на відмінно..

- Я обов'язково помщуся Ніколасе, обов'язково... - і посміхнулася.


***


Ранок. Аву збудив гвардієць, підняв і повів на вихід з будівлі.
На виході стояв Ніколас.

- Надіюсь ти наберешся розуму і повернешся додому з здоровими думками - підкреслив останні слова родич.

Він нагло брехав, нагло! Ніхто не повертався з того табору. Людей на стільки змучують роботою, що вони вмирають від тяжкої роботи, плюс її би "братик" ніколи би не дозволив їй повернутися. Задобре він її знає, дівчина вперта від народження і навіть в присмерті не змінить своєї думки і не визнає свої гріхи і не правоти.

Аву посадили в велику машину і ще з 20-тьма людьми. Дорога була довга, вони їхали близько 13 часов, і все що їм дали з'їсти, це одну хлібину, на 21 особу.
Вони проїжджали місто за містом, село за селом. Мешканці тих околиць ховали дітей за спини і самі боялися дивитися їм вслід, вони занадто добре знають що це за машина, і куди везе.

На дорозі їм зустрічалися учасники гвардії, котрі перевіряли документи водія.
Вони були вже близько, чим ближче тим голосніше було чутно голоси розлючених офіцерів на тих хто не міг піднятися і далі працювати.
І ось остання перевірка перед виїздом в "подвір'я" табору. З вікна визернув офіцер, в ньому Ава впізнала сусідського сина Роберта , з котрим вони не погано ладили в дитинстві.

Офіцер вийшов з маленької пристройки, взяв в руки документи, розпитав що це за люди і за чиїм приказом їх було передано сюди.
Поки водій говорив, Роберт підійшов до людей і озирнув всіх поглядом, побачивши Аву він здивувався. Хлопець підійшов до водія.

- Що вона тут робить ? Ти ж знаєш чия вона родичка? - і показав пальцем на Аву.
- Її сюди відправили за наказом майора Янга.
- А Ніколас про це знає?
- Він сам і підняв ініціативу щоб відіслати цю дівку сюди.
Роберт здивувався, але зрозумів що Ава тут довго не протримається. Він пропустив машину на подвір'я і в останній раз подивився Аві в очі.

Він не розумів, чому Ніко відправив сюди Аву, вони ж були наче не розлий вода все дитинство...