Випадкове кохання

Частина 2

— Я... би хотіла вибачитись... — вигукнула я, роблячи поклон в дев'яносто градусів, як тільки ми прийшли до місця призначення.
Це був невеличкий парк з дитячим майданчиком. Тут давно вже ніхто не живе, завжди тихо і спокійно, тому це місце стало пристанищем для мене, як тільки я переїхала. Звідси дуже добре видно місто, не все звичайно, але вночі тут завжди просто неперевершено, вогні будинків, зоряне небо та заспокійлива тишина, що може бути краще?

Хлопець стояв навпроти, дивлячись на мене здивованими очима

— Вибачте, що так зневажливо ставилась і не впізнала одразу... мені дуже прикро — я говорила голосно, червоніючи, пробувала підібрати слова, це погано виходило, не те щоб я сильно панікувала, але не могла пробачити собі таку помилку.

Чон Хосок — людина відома, практично, цілому світу, а я навіть його не впізнала...

Хлопець розсміявся, заливисто, голосно. Мені стало ще більше соромно, я не знала що говорити, як поводитись в такій ситуації.

— Все добре, не розумію чому ти вибачаєшся. — промовив він, дивлячись на нічне місто. — Ніколи ще тут не був, хоч живу в Сеулі майже все життя. — перевів тему хлопець, я кивнула

— Я випадково сюди зайшла, коли заблукала по переїзді... — ніяково вимовила, трошки усміхнувшись. — Тут так спокійно...

Хосок погодився з моїми словами. Ми присіли на , вже пошарпану часом, лавочку. Сиділи мовчки, спостерігаючи за нічним небом.

Зоряне небо завжди дарувало спокій і рівновагу, воно заспокоює, заставляє забути всі тривоги і переживання. Я часто сюди приходила у пошуку натхнення, прагнучи знайти умиротворення.

Мені подобалось, що Хосок поводився просто. З ним було комфортно і спокійно, не дивлячись на те, що він знаменитість.

— Ти вибач, що я так витягнув тебе після важкого робочого дня, Чіхо тільки і говорив про тебе, я вже навіть ревную —якось ображено говорив Хобі, я засміялася, від нього йшло тепло, просто дивлячись на нього можна було зарядитися енергією, тепер я зрозуміла чому ж він так всіх притягує.

— Що ви, це нічого, я навпаки не хотіла йти додому. — усміхнулась я повертаючи до парубка голову. — У вас прекрасний брат, напевно сильно вас любить, мені тільки і розказував які ви неперевершені.