Етер поряд із ним мовчки сидів, закривши очі й тихо-тихо дихаючи, чесне слово, Сяо навіть здалось, що той встиг заснути. У світлі жовтого вуличного ліхтаря, зараз, на шкільних сходах поряд із ним, із трошки піднятими плечима він був схожий на західне сонце ввечері. Таке багряне і близьке до землі, тепле-тепле і ледь відчутне, він зігрівав навіть зараз, в кінці листопаду, коли ввечері ледь не зима находила і все навколо застигло в холоді, він відчувався літнім сонцем. Можливо для самого Сяо цим самим сонцем він і був.