Давно минув той час,
Коли лиш тільки раз
І вистачить мені
Побачити у сні
Його.
Кого?
Хотіла б я сказати,
Але ні,
У сні
Всі мрії голосні,
Вони прийдуть і потривожать,
Але уже не допоможуть.
Бо уже пізно, точно знаю,
І хоч у сні чую - кохаю,
Прощай прости,
Я мушу йти,
Надіюсь, я не повернуся,
Лиш наостанок посміхнуся.
Тобі?
О ні,
Тим нашим дням
І теплим літнім вечорам,
Коли ще пахло так коханням,
Солодким зоряним бажанням
Нам поєднатись назавжди
І по життю пліч-о-пліч йти.
Але тепер я маю сни,
І в кожному я поруч з ним.
Боюся їх до божевілля,
Але у них моє спасіння.
Там досі берег, зорі, річка,
Там ти, неначе згубна звичка.
Хто мене мучить: він чи я?
Чия ця біль, чия вина?
Його? Моя?
Скотилася до дна...
Пішов,
І знов,
І знов
У сні
Мені
Присниться,
Але так далі не годиться!
Мені погано, відпусти,
Мені вже час, пора іти,
Прощай.
Забудь.
Не забувай.