Ми відчули запах диму...
Даїра спалила, через свою неуважність омлет, але вона засміялася і, поклавши його на тарілку, понесла до наших гостей.
Домінік здохнув і поставив чайник на плиту, витягнувши пачку зеленого чаю.
Я пішла за біловолосою, бо почула суперечку у вітальні.
Даїра впарювала Марею заживо спалений омлет, а бідний хлопець вже використав весь запас своїх лайливих слів, бо вже не міг нічого відповісти.
- О боги, дай сюди.- вирвав тарілку із чорним омлетом і засунув кусочок собі в рот рятівник ситуації - Домінік.
Добре, що він появився вчасно.
- Ей, я ж просто тролила їх!- вихопила тарілку з рук брюнета Даїра.- Та й то, цей омлет вже не здорова їжа.
- Чекай, тобто, якщо б я з'їв омлет, то ти б просто засміялась, а якщо Домінік, то все - тролення зупиняється включається турботлива мамуся.- сказав Марей.
- Ну хто знає, у всіх є дві сторони .- усміхнулася Даїра.- та й був б гріх, якщо б я не пожартувала.
- Мені здається, у тебе є три сторони...- сказав Іларіон.- геній, троль і мамуся.
- Що до мамусі я не згідна, якщо ти захворієш вона впарить тобі ліки і скаже, що дальше ти сам вибирай чи вживати їх, чи ні.- сказала Шені.
- До речі, можна вас запитати?- сіла я за стіл біля Шені.
- Ась?- сказали всі.
- Коли ви познайомились? Тобто, я розумію, що дуже давно, але як все почалось?
- Ми не пам'ятаємо, коли саме це було, але ми всі тут через одну особу, яка впарювала тільки що підгорівший омлет.- сказав Асі.
- Стопе.... коли ми перший раз зустрілися, ти вів себе так, ніби не знаєш хто така Даїра... та й що ти взагалі робила у білому домі?- повернулася я до біловолосої.
- Все. Було. Грою. Яка мала б тебе захопити, і ти б знайшла відповідь, але..... ти зараз на межі, і він тобі не розкаже таємницю.- відповіла вона.- у мене не було в планах, що на тебе нападуть і висмокчуть з тебе майже всю позитивну енергію. Я б могла продовжувати гратись... але немає сенсу, якщо шлях до відповіді закритий....знову...
- Я мала очікувати цього.... то яка...
- Даїр, а з каструлі має вода виливатися?- визирнув із кухні Тео, перебивши мене.
- Чекай, ти скрутив тоді, коли вода кипіла?- подивилася вона на нього.
- Ти ж сказала підкрутити...
- Скрутити ідіот! - побігла на кухню біловолоса.
- Я просто з вас не можу...- зітхнула Шені.
- Ну, хотя б Даїра не така як колись...- сказав Асі.
- Але думаю до цього скоро буде йти..- сказав Домінік.
- Ви про що?- спитала я.
- Вона зараз під маскою або старається грати просту дівчину... але як ти думаєш проста дівчинка могла б створити цей світ і повести за собою тисячі людей?- подивився на мене син смерті.
З горем попалам ми сіли всі за стіл. На плиті ще варився суп, який мав б бути борщем.
На столі були салати, омлети різних видів, хліб і сіль.
Я по-японськи подякувала за їду і прийнялась їсти паличками омлет.
- Мітсукі, а ти можеш користуватися виделками і ложками?- спитав Іларіон, який сидів напроти мене, а біля нього Асі і Марей.
- Уяви.
- Що?
- Так, я можу.- зітхнула я.
Ну та, це ж логічно, тоді в ресторані я їла тими інструментами і готовку Даїри виделкою. Звісно, користуватися не звично, але набагато легше ніж паличками.
- Він колись до мене так само докопувався.- сказала Шені, яка їла спеціальною ложочкою для омлету.
- Зараз все настільки змішано, що пофіг хто ти по національності і по релігії роби так, як тобі комфортно, звісно не крімінальне.- сказала біловолоса, яка сиділа з ноутбуком на колінах, у главі стола.
- Ну та... але ж своїх традицій кожний народ притримується.- сказала я.
- І це правільно. Люди прикрасні такі які є. Різноманітні, індивідуальні, неповторні. Але я ж кажу, зараз головне, щоб був комфорт.- згодилась дівчина.
- І це погано?
- Ані скілечки.- усміхнулася вона і щось робила на ноуті.
Домінік попивав зелений чай у протилежній главі, і повільно з ножиком і вилкою їв французький омлет.
Всі їли розслаблено, ніби ми сім'я. Підперши голову рукою, або тримавши виделку у правій руці. Ніхто, одним словом, не випендрювався.
А От Домінік: у лівій руці виделка, в правій ножик. Рівна спина. Білий халат.
Арестократ, бляха.
Не їла тільки Даїра.
- Шені, ти підписала документи на ущільнення бар'єру міста Мороку?- спитала біловолоса, не відриваючись від ноута.
- Давай не зараз. Так я це зробила, і це не через те, що ти сказала...Тільки нащо?
- Домі, що з Лякливицею?- проігнорувала дочку грози Даїра.
- Я її відправив до матері. Але їй прийдеться багато відновлювати енергії, думаю вона не скоро повернеться.
- Треба було у Правь. Ти ж знаєш, що її царство в самому низу дерева, а ми зараз майже біля стовбура...- дівчина зробила руколице.- а я думала на тебе можна покластися... скотина... Добре, "богиня" має відправлятися о 12, і так ми робимо кожного року, тому краще, щоб ми відправились раніше в годину, яка ні з чим не зв'язана.
- Думаєш, вона не здогадається, що ми так можем походити?- спитав Тео, який сидів поряд зі мною і біля Даїри.
- Я завжди граю на удачу.- відповіла вона.- Щоб дістатися міста Життя потрібно бути в Богуславі, тому нам прийдеться пертися через Явь.
- Чекайте, а у мене є питання: як Домінік і Шені дісталися бібліотеки? Ніби з-під землі... ми так можемо дістатися міста Життя?- спитала я.
- Ніфіга. Розумієш... місто Мороку і царство мертвих під землею, у коріннях дерева, тому між цими двома пунктами можна переходити через сіджілуми, але це можуть тільки іморталіси. Це так само як вибрати: іти 50 поверхів пішки чи ліфтом. - сказав Марей.
- Так само діє із царством богів і містом Життя. Але, щоб переходити через світи, тіп з Правь в протилежну Навь потрібно через Явь. А з Явь у Навь піднімаються ліфти, але можна із сіджілумами.. - сказала Даїра
- Я це все почув так: Ав з ав явь пав а з яв на правь.- сказав Тео.
- Каротше, десь у мене є розташування світів.- почала копатися у ноуті біловолоса.
- Тобто, щоб потрапити нам в місто життя треба пройтися по світі людей і так само з містом мороку?- зрозуміла я.
- Ну та... ось!- вона повернула нам екран і показала схему.
- О, то бібліотека близько біля Явь.- замітила я.
- Агась- згодилась Даїра і повернула назад собі ноутбук.
Видно, слова були по старословянській, тому ми змогли зрозуміти текст, бо цю мову ми знаємо з народження.
- А як ми з Києва в Богуслав добиратися будемо?- спитав Тео.
- Машинами. У нас в Явь є перевізники, знайомі і деякі неоязичники, які знають про нас.- сказав Асі.
- Круто. Але й справді, у Явь на нас можуть напасти... все ж таки на мене з Домініком напав один монстр у світі людей і тіні теж...- сказала я.
- Дитинко, це наша територія і тут наші правила.- божевільно усміхнулася Даїра.- І ти зараз сидиш за одним столом з найкращими із найкращих.
- Знаєш, чому багато хто не стає справжнім іморталісом?- перевів на мене погляд Домінік.- Тому що тільки ми можем вбити богів і у нас не вичерпна сила. Тому нам і зробили такий "відбір", бо якщо нас було б багато, ми могли б знищити богів.. І нами захоплюються- тими -хто дойшов і досягнув безсмерття, тому що це змогли лиш десятеро.
- Ясно...
Все ж таки за цим столом сиділи ті хто пройшов цей "турнір" і досягнув безмежної сили, і життя.
- А ти Даїр... ти справжній іморталіс?- спитала я у дівчини.
Всі затихли. Якщо перед нашими словами хтось дув, хрумтів, ковтав, різав їду, скрипів приборами.... так зараз ніхто не рухався..
- Я? Я не пам'ятаю ким я була.. тому все, що я про себе я знаю лиш здогадки і факти...- сказала Даїра- але думаю, що я померла ще відкритим іморталісом... як ви.
- Ну що ж... дякую за сніданок!Я не буду суп.- звалив Домінік у кухню, щоб помити за собою тарілку. Ніби він втікав від цієї напруженої атмосфери.
- Стопе, мав б бути ж борщ...!- сказав Іларіон, гупнувши кулаком по столі.
- Хе Хе мені там деякі закони потрібно розглянути... Шені, накладеш нашим хлопчикам?- усміхнулася Даїра, поставивши ноут собі під паху і наблизившись до дверей, які вели у зал з деревом.
- Ах, ти ж мразота...- встав із-за стола син місяця.
- Я вас теж люблю.- побігла біловолоса.
- Добре... тоді вирушаємо о дев'ятій. Якраз я з Мареєм збігаємо у готель за нашою формою.- сказав Іларіон, сівши за стіл.- тому що ми не маємо рун із "камерами сховку" як інші.
- Тому що ви напівбоги?- здогадалася я, бо руни мали тільки іморталіси.
- Ага... тільки трошки інші....- встав Марей і поніс мити за собою тарілку.
- А можна прогулятися містом?- спитав Тео подивившись на Шені.
- Питайся Домініка. Але Мітсукі зараз не в хорошому стані, тому їй краще не довго находитись у місці де царює темна енергія.
- А цей будинок? Він ж у місті мороку як і ми.- підхопила ініціативу я.
- Так, але тут жив лиш Домінік і то не цілий час, тому тут її мало, і сам особняк за містом. Та й зараз тут 6 дітей світла, тому ваша енергія "ділиться"- сказала вона.
- Але можна трошки!! Ми трохи прогуляємося!!- попробувала ще раз я.
- Блін, вас тут не мало б бути якщо б не та дочка життя.- встала з-за стола брюнетка.
Марей приніс глубокі тарілки для супу і поклав на ті місця де сиділи представники чоловічої статі, Домінік приніс каструлю із черпаком і поставив на стіл, щоб Шені розлила суп, голодним дітям.
- Домі!!! Будь ласочка, можна ми прогуляємося по місту?!- почала я тягати хлопця за руку, а той відійшов від стола.
- Відколи ти мене так почала називати?? Що важко повністю моє ім'я виговорювати??- підняв руку хлопець, щоб я її не дістала.
- Ну будь ласочкааа!!
- Ми коли направимося з міста до ліфту, то прогуляємося містом по "червоній доріжці"- хотів відбитися син смерті.
- Але це тільки генерали і ваші загони пройдуться публічно, ви ж нас у свої ряди не запишите.- здогадався син води
- Ось чому ви такі розумні а? Тому й Даїра вирішила розказати вам про себе? Вона цього ніколи зразу не робила..
- Тому що ми розумніші за тебе і можемо дізнатися звідки вона , хто, і чому така.- хитро усміхнулась я і отримала у відповідь смертельний погляд холодних рубінових очей.
- Добре, я маю ще трохи часу позирити телевізор до 7 години. - змирився син смерті.
- Домінік, а ти будеш іти у будинок правительства?- спитала Шені.
- Махав я туди пертися, самі обійдуться.
- Але ти ж генерал- армії! Домінік ти тут найголовніший!
- Скоро ти теж дослужишся.
- Але ти маєш пос....
- Тш- він закрив їй рот рукою.
- Ал...
- Тшш. Я зрікся всього. Бути головним лишній геморой.
- Ти б краще свого лексикону зрікся.- пробурчала вона і відсунула його руку.
- Зречусь, коли здохну.- почволав він у халатику і в тапочках, попиваючи зелений чай.
- Найрозумніші - найдивніші.- зітхнула брюнетка.
- Так хлопче, нам потрібно за формою.- сказав Марей, який витирав руки тряпкою.
- Ага...заберем речі і сюди? Чи зустрічаємося в іншому місці?- подивився Іларіон на Шені, доїдаючи суп.
- Зробіть те, що задумували, приходьте сюди і спитайте, що робити у головних.- відповіла дочка грози.- А то потім я ще буду винна.
- Асі, ти тут лишаєшся?- спитав Марей, сівши за стіл і присунувши до себе тарілку супу.
- Ага...До речі Мітсукі... що до нашої зустрічі, слів, карточки....ВСЕ було підстроєно...чесно. Всі ваші дії, потрібні діалоги. Те що я дозволив Тео забрати у себе карточку, ваше покарання, я звісно не все знаю, але де був я залучений- все було грою.
Я за всі прожиті роки ще не здогадався, як вона може складати настільки продумані плани, і щоб все виповнилось так як вона задумувала.
Цікаво... а Домінік теж грав?.... Хоча....тоді Оля сказала для чого він забирав мене з Тео якщо є для цього спеціальна група... і нащо йому здались саме ми? Скоріше за все.... він теж був у цьому величезному плані... і зруйнувався він простим укусом...
- Такі ці генії.- зітхнув Іларіон. - Хоча вона така завжди була і завжди повторювала фразу:
- Довіряй мені.- закінчив Марей.
- І Домінік теж звжди її каже, коли є вибір...- сказала я, подивившись на чотирьох генералів.
- Тому що життя і смерть - одне ціле.- відповіла Шендєн.- Тільки Даїру тягне щось інше ... те що дає їй робити всіх своїми маріонетками...так вона й створила підпори цьому світу.