З уст живих

Розділ 11: О, починається...

Клас, моя голова гуділа, як двигун старого автомобіля.
- О. Проснулась...- почувся з боку мене, хлопчачий голос.
Я сіла і відкрила очі. Знайомі дерев'яні стіни,  підвісна стеля під дерево. Книжкові полиці, як стовбури дерев. Спуск по сходам у низ... я була у нашій з Тео кімнаті.
- Ми ж, здається, кабелі під'єднювали до генератора....- згадала я.
- Під'єднювали і доприєднувались.- відповів Тео, який лежав на своєму ліжку, читаючи книгу "Життя- це людина"
Він був у  чорній футболці і в домашніх синіх штанах, а його руки були перев'язані бинтами.
- Що сталося?- спитала я у блондина.- чому ми тут?
- Все почалось з твоєї необачності. І не ізольованих дротів кабелю.
Я постаралася пригадати що відбулося.
Даїра нам простягнула рукавички, ми їх вдягли.
Х-м-м, тут нічого такого.
Далі Тео пішов  перевіряти генератор на його справність, а ми з білокосою,  пішли під'єднювати дроти від колонок до кабелю.
І  тут нічого.
Потім я взяла кабель і встромила у одне з гнізд генератора, у яке сказала вставити Даїра. А потім що?
- Ти не перевірила чи кабель був не пошкоджений і, коли під'єднала до ввімкненого генератора, ти тримала його за оголене місце, і тебе мало вдарити струмом.-розказав Тео.
- Але ти мене відштовхнув і хтось вимкнув генератор.-згадала я
- Ага, однак не обійшлось без жертв - я обпік долоні. Можливо мої руки давно були б на тому світі, якщо б Даїра не врятувала їх, давши якусь чарівну суміш із флакончика.
- А що далі?
- Ти втратила свідомість, вдарившись головою об бруківку, через мою необачність.
- Середечне дякую. А де рятівниця?
- Відчитується за нас перед Домініком і доробляє нашу роботу разом з дітьми Перуна.
- А твої руки? Чому вони в бинтах, якщо вода з озера Життя мала б все загоїти?
- А он що то було... вони без жодної подряпини - тільки біль, ніби ці опіки є.- він подивився на свою праву руку в бинтах.- Але  вона зникає, тому, думаю, все буде гаразд.
Напевно, тоді коли Домініка поранили в живіт на початку нашого знайомства, він відчував такий самий пекельний біль. Видно подібне зцілення чарівною водою  не досконале.
- Значить, це все через мене...
- Не ний! Не люблю тих, хто ниє. Взагалі, цього всього б не було, якщо б ті, хто перевіряли кабелі і дроти на їхню цілісність,  робили свою справу на совість.
- А що, ти цим не займався ?- спитала я.
- Це робили якійсь інші хлопці . Я інструменти тягав в пару з якимось русявим.
- Але якщо б не моя допитливість, ми там б не були і то точно не сталося б з нами. Аййй!!!!
Тео кинув в мене своєю подушкою.
- Я сказав не нити! Що зроблено то зроблено! І віддай мені подушку назад, будь ласка.
Я кинула йому в голову.
- Дякую.
- Яка зараз година?
- Вечір. Ти довгенько не при собі була.
- Весело....
За вікном почулася вечірня мелодія,  яка попереджала всіх, що робочий день закінчився.
- Чому ти читаєш цю книгу?- спитала я через пару секунд.
- У ній йдеться про богиню життя Живу і те що кожна людина її потомок.
- І що тут цікавого?
- Просто тут цікаві філософські відповіді на різні ситуації. І слов'янська міфологія.
- І що ти дізнався?
- Що люблю, коли ти мовчиш.
- Добре, я зрозуміла...
По сходам почулися цокання кігтів і до нашої кімнати прийшов руденький кіт. Він подивився на мене своїми різними очима і застрибнув мені, на ліжко всівшись і пялившись на книгу.
- Вісі, привітики -потягнулася я до кота, щоб погладити, але його вбивчий погляд змусив мене передумати.
- Злюка.- сказала я на кота і той мені у відповідь кліпнув очима, як знак згоди.
- Таке враження, що він розуміє нашу мову....-зауважив Тео.
- Можливо,  тут тварини розуміють людську або руни перекладають на їхню теж.
- Руни? Перекладають?
- До речі, а де твоя руна?- показала я свою, забравши волосся.
- На  правому стегні, що хочеш побачити?- підколююче усміхнувся син води.
- Ні, дякую.
- Ось і добре, ти ще не доросла.- перегорнув сторінку хлопець.
- Сам такого ж віку.
- Трошки старший. До речі,  ми що будемо роками сидіти у цьому місті ?
- Домінік сказав, що восени ми підемо у школу, як прості смертні учні.
- Тут ?
- Напевно.
- Круто до біса. Я думав, що ми тут будемо вчитися керувати своєю силою, битися і.т.д. Це була одна з причин, чому я пішов з вами.
- Ну взагалі-то, логічно, що перше ми будемо теж робити, тільки видно воно буде поєднано з  простим навчанням.
- Вбийте мене, будь ласка.
- І вб'ю. -змучено простогнав хлопець, який заліз по сходам до нас в кімнату.
Він ліг лицем у подушку на ліжку Тео.
- Ахх,- позівнула дівчина, яка прийшла пізніше за хлопця. Вона впала на моє ліжко і скрутилась калачиком, обійнявши кота.
Вони так тихо зайшли у квартиру, що ми й не замітили.
- Добре, що вони змучені і не вб'ють нас в цей момент.- зауважила я.
- Ключове слово - зараз.- відповів Тео.
- Ну, я на вас зла не тримаю...- сказала дівчина.
- А я забуфу завтра, що мав вас добфяче відпифтити, - промовив у подушку Домінік.
- Ніяких матюків хлопче, в цьому домі!!-злісно сказала Даїра.-  зараз підеш рот з милом мити!! І чого ти вчиш дітей....
- Вони погірше знають, - підняв голову з подушки Домінік із закритими очима весь заплутаний у своє чорне волосся, а потім знову зарився в неї.- Та й я муфений фоб фтримуватись.
- Ей, не слюняв мені подушку!- різко забрав її Тео, чого брюнет не очікував, тому вдарився об свої руки.
- Підстава...- протер лице від удару опікун.
- А що ми завтра робити будемо?- спитала я.
- Радійте через те, що професійні електрики все доробили замість вас.- сказав Домінік.
- О тааа!- ми дали п'ять одне одному.
-  Тому завтра ви переходите на стару сцену "Б"- закінчив і зламав наші сподівання, син смерті.
- Ніііііііі...... - проскиглили троє рабів.
- А якщо завтра винекне та ж сама ситуація??
- Завтра всі штрафники просто прикрашають гірляндами і прапорами парки і дерева, тому  великого ущербу ви точно не отримаєте і не нанесете.
- Утішив... - відповіли в унісон ми.
- Чуєш, Домінік. - пихнув  Тео легенько ліктем в бік хлопця.
- Чого тобі?
- Давай послугу за послугу: ми купуємо тобі бочку доброго вина, а ти закриваєш очі на те, що ми не підемо відробляти...- почав переходити до плану " Б" блондин.
- Пробач, я хабарі не беру і є велике «але», яке зараз душить Вісі.
- Чому?- спитала я.
- Бо я проти шкідливих звичок,- відповіла білокоса,- тому спонсорувати ваш план не буду, а у вас самих живі немає.
- Живі?
- Валюта у місті Життя, що не чуєш одного кореня?- відповів Домінік.
- Ааа.... ясно
- Добре, хто хоче їсти, хай спускається на кухню.- сказала Даїра взявши Вісі, як мішок картоплі собі на плече.
- Тео, допоможи спуститися Мітсукі на кухню, я їй дам ліки.- звернулася вона до сина води.
- Я сама спущусь,- -протестувала я
- Та не бзди, - встав Тео і взяв мене за руку.- підеш сама, просто підстрахую
- Я просто втратила свідомість, тому сам...- я встала і у моїх очах різко потемніло. Міцно стиснувши руку Тео, я схопилась за свою голову
- Або ти старієш, або це через удар.- сказала Даїра
- Сумна історія.- скривився син води, подивившись на свою руку.
- О боги, не скиглить, виростите ще більшу біль будете відчувати, треба загартовуватися!- сказав Домінік
- Дякую, за підтримку.- відповіли ми разом з Тео.
Я, щоб не робити Тео боляче, взяла його попід руку.
- Треба записати у шип-блокнот,- сказала біловолоса і з сяючою усмішкою і побігла по сходам вниз із заручником.
- Спершу їсти приготуй, жінко!!!- пішов вниз за нею генерал мороку.
- Веселе у нас життя...- зробила підсумок я.
- Не заперечую.- відповів Тео і, почервонівши, ми пішли  у  кімнату для споживання їжі.