(Меланхолійна скрипка)┊{{🎻}} . ∙ .°
Частина 23
------------------------------------------------------------------
***
Люди завжди бояться того, чого не розуміють, до прикладу, темряви, і те, що ховається всередині... Дивно, але я живу там вічність.
***
------------------------------------------------------------------
Після того, як Едвард підсів до своєї компанії, він не переставав усміхатися. Він кинув на них оком, розглядаючи і, ніби поглядом вивчаючи навколо нього жваву атмосферу. Джулія розпочала розмову з того, що Едвард вважає, що хтось пробрався до його квартири, хоча вона вже працює далеко не перший рік у відділі, тому знала, що після непроханих гостей завжди залишається невеликий гармидер, а тут ніяких слідів виявлено не було.
- Може, через втому в Едварда почалися галюцинації? - жартома відповів Річард.
Едвардова усмішка враз змінилися на пустку. Він незадоволено покосив на Річарда, сильно нахмурившись.
- Не смішно, Річарде, я свій під'їзд знаю ще змалку - не тримай мене за божевільного: знаю, що я кажу.
Атмосфера в барі набрала неприємний відтінок ворожнечі. Чарлі схвильовано оцінив обстановку, що крутилися навколо нього, також поглянув на Джулію, яка мовчки чекала, поки приятелі заспокояться.
А Едвард, який до того ще весело усміхався, тепер дивився з повною неприязню на приятеля, якого недолюблював ще від моменту їхньої зустрічі. Ні, він насправді хороший хлопець, але було в ньому щось, що відштовхувало Едварда. Чарлі розумів, що потрібно щось робити, тому запитав Едварда, чому він так впевнений, що там хтось був. Едвард поглянув на найкращого друга і усміхнувся:
- Я ніколи не впевнений у собі, ти ж знаєш, тому я залишив маленьку хитрість. Згодом ми всі туди підемо і перевіримо.
- Гаразд, - недовірливо Чарлі поглянув на друга.
- Добре, - підключився Річард, - не сердься на мене - я просто пожартував.
- Я ніколи не тримаю злоби, - мовив Едвард повертаючись до склянки, що вже була наповнений алкоголем. Джулія нарешті заговорила.
- Хлопці, ви неймовірні: зробити конфлікт із нічого - це треба ще вміти, - дівчина на кілька секунд замовкла усміхаючись, а потім продовжила: - У нас все, а у вас що? - вона підняла свій важкий погляд на Чарлі та Річарда.
Першим відповів Річард.
- Тут така справа... Можливо, у нас на рахунку один труп, - він знервовано усміхнувся. Після почутого Чарлі вдарив себе долонею об чоло, промовивши тихе: "Ідіот."
Едвард із Джулією переглянулися, а потім підскочили, одноголосно відповівши:
- Що ти маєш на увазі!?
Річард продовжував усміхатися, тож Чарлі продовжив за нього.
- Щоб дістатися до спеціального їхнього так званого "бару", - Чарлі зігнув два пальці на правій руці, взявши їх у лапки, - нам був потрібний пропуск, а цей придурок, замість того, щоб тверезо оцінити ситуацію, просто відгамслев якогось бідолаху, забравши у нього перепустку. Що з ним - ми не знаємо, оскільки пішли далі, - Чарлі помовчав на мить, а потім додав зі швидким темпом, ніби хотів це розказати і забути: - А ще він залишив його у кущах, але, думаю, що він просто у відключці, тому, Річарде, не перебільшуй. Ти сам казав мені, що відправив його у тимчасовий сон.
- Думаю, ти маєш рацію, - Річард полегшено видихнув. - Просто тоді я був невпевнений, думав, що справді його вбив.
- Але я щойно спирався на твої слова, що ти говорив мені раніше, - перебив його Чарлі.
Обоє раптом затихли, а потім сильно засміялися.
- Хлопці, та ви точно ненормальні! - ледь з насмішкою говорила Джулія.
А Едвард ось мовчав... Йому було заздрісно - Чарлі так радів поруч із ним, що він відчував якийсь неприємний осад всередині. Йому було не по собі від цього непритаманого йому відчуття ревнощів; він боявся, що зовсім скоро втратить свого єдиного і найкращого друга.
- Так... Ви щось дізналися? - Едвард своїм хриплим голосом зупинив дружню атмосферу.
- О, так! - відповів Річард, стукнувши кулаком об край долоні, - Бал. Ці лікарі щорічно проводять бал, який має давню атмосферу минулого. У нас є тиждень на підготовку. А пропуск нарешті у нас є.
- Звідки? - здивовано запитав Чарлі.
- Подумай логічно: пропуск, що вів нас до бару, веде і до того заходу, - Річард усміхнувся. - Пам'ятаєш, Нік казав, що туди ТАКОЖ потрібен пропуск, - Річард наголосив на слові (також).
- Думаєш це один і той же самий пропуск? Може, пропуски різні?
- Не думаю... Так чи інакше там пише їхнє ім'я.
- Різне оформлення?
- Можливо. Проте відчуття мене не покидає, що я думаю добре.
- Ви надали доволі корисну інформацію, її потрібно перевірити, - відповіла Джулія.
Всі хором кивнули.
- У нас є тиждень, так? Треба підготувати план: роздобути костюми, зробити зачіски, так стоп... А, де проводиться захід? - вийшла зі своєї стоатегічної уяви Джулія.
- Де, де? У лікарні, де ж іще? - підключився Річард.
- Дивне місце для такого свята, - підхопив Едвард.
- Згідний, - кивнув Чарлі.
- У будь-якому випадку в нас є лише тиждень на підготовку, - суворо відповіла Джулія.
Всі погодилися.
- Тому гайда готуватися, але для початку, - вона легенько штовхнула Едварда, - перевіримо, чи твоя затія спрацювала.
- Ходімо, - смутно відповів Едвард.
- Все гаразд, друже? - поцікавився Чарлі.
Від цих слів йому перехопило дихання: він не хотів, щоби його друг про щось здогадався, а Чарлі був далеко не дурним.
- Так, все добре. Ходімо, друзі, на нас чекають справи.
Через деякий час страшні здогади Едварда були підтверджені...
Коли приятелі добиралися до квартири чоловіка, він був одним з перших, хто хотів якнайшвидше дістатися до своїх невеликих апартаментів, але, будучи вже біля дверей, він закляк, зосереджено вдивляючись в темряву. Сонце вже давно сховалося за горизонт, пропускаючи повз себе непроглядну темряву. Рятували лише ліхтарі, що освітлювали деякі місця, що придавало такому величному місті Києву певної таємничості. Коли вони ступали по засніженій тропі, під ногами приємно хрустів сніг, виблискуючи, завдяки світлу ліхтарів. Перед ними по боках стояли засніжені лавочки, а за ними будівлі, що давно занурилися в темряву через пізню годину так само, як господарі, що там мешкали, давно занурилися в царство снів. Атмосфера була спокійною, а на додачу ще віяло прохолодою, що змушувала їх час від часу шморгати носами. Ось тільки вони цього не помітили: занадто були заклопотані тим, що відбувалося перед їхніми очима.
- Що там? - пролунав голос з поверху нижче. Це була Джулія, яка вже майже наближалася до фігури, що стояла незворушно.
- Я мав рацію, - Едвард показав тонким пальцем на підлогу, де й валявся маленький, майже не помітний для людського ока, згорток паперу.
- Ай справді...
- Ну, що там? - голоси належили двом іншим чоловікам: Річарду та Чарлі. Обоє вони побачили застиглі обличчя Джулії та Едварда, а також клаптик паперу. Після того, як Едвард розповів їм про свою витівку, Річард задоволено присвиснув.
- Оце так... Думаєш, тут хтось був?
- Впевнений і навіть дуже, - вдоволено похитивув головою Едвард.
- Але вони не залишають після себе ніяких слідів, навіть не забирають нічого, - відповіла знову Джулія.
- Бо нічого брати, і не знати, чи це була одна людина, чи декілька. - сухо відповів Едвард, - Ходімо всередину. Що на порозі стояти? - змінив тон та сказав він, забираючи клаптик і пропускаючи вперед своїх гостей.
- А ти змінився, - майже пошепки промовив Чарлі.
На ці слова Едвард нічого не відповів.
- Нумо поглянемо всюди. Може, щось побачимо, - запропонував Річард.
- Гарна ідея, - погодився Едвард.
І вони розпочали пошуки, проте довго шукати не довелося - на кухні Едвард одразу знайшов записку, що мирно собі лежала на столику. Він покликав своїх товаришів, щоб показати їм знахідку, де було нарисано: "Я стежу за вами".
- А це вже весело, - усміхнувся насмішкувато Едвард, - Панове, у нас нарешті є той, хто не являється прихильником наших дій. Йому явно не подобається те, що ми робимо.
- Це означає, що ми копаємо у правильний бік до правди, - продовжив після Едварда Річард.
- Так, - кивнув Едвард, - Кажу ж, справа набирає цікавих обеотів.
- І, що будемо робити? - говорила Джулія.
- Як ти й говорила: складемо план і будемо діяти, проте...
- Проте? - перепитала дівчина.
- Якщо це не жарт, то за нами і справді стежать, а отже, я вважаю, що нам відтепер краще триматися разом.
- Пропунуєш тепер всім жити тут? - Річард дивився прямісінько в темні очі Едварда, лише світло від люстри освітлювало там блиск.
- Чому б і ні? Разом веселіше.
- Мабуть, що так, - радісно погоджувався із пропозицією Чарлі.
- Нехай буде так.
- Тоді кожний із вас візьме із вашого будинку те, що вважає за потрібне, а я поки що тут наведу порядок та підготую кімнати. Через декілька хвилин у квартирі царювала мертва тиша... Едвард почав робити свою роботу і перше, що він планував - це намертво закрити двері, що вели до кімнати Ніколь. Прибирати ж по суті було нічого - тільки треба ліжко розселити і диван розкласти. А, і чайник поставати, щоби потім випити чашку чогось гарячого, запалити цигарки і провести час за розмовами. Хороший вечір буде, нічого сказати.
Едвард розпочав роботу... Він знайшов кілька дошок у себе в підвалі, знайшов достатню кількість цвяхів і молоток. Почав забивати дошку за дошкою, цвях за цвяхом, після чого він накрив довгим каштановим покривалом, яке чудово зливалося із стіною квартири. Опісля він постелив для кожного гостя спальне місце і попрямував до кухні заварювати чай. До речі, дуже вчасно, бо в цю ж мить повернулися його дорогі гості.
- Як ти швидко все закінчив, - з насмішкою промовив Чарлі.
- Дякую за комплімент, містере. Радий, що вам сподобалось, - жартома відповів Едвард.
Обом стало смішно.
- А, якщо серйозно, то почувайтеся, як вдома, - продовжив чоловік. - Я якраз чай заварюю.
Як Едвард і думав, ніч пройшла за гарячою чашкою чаю та кави і приємною компанією з розмовами щодо плану, як правильно все прорахувати, та коли починати діяти.
Крім того у них було достатньо часу, аби говорити ні про що, палити цигарки та насолоджуватися красою ночі, що давно розгорнулася за вікном зі зоряни сяйвом на небесному полотні.
Ніч була чудовою та загадковою. Проте зовсім скоро втома почала брати своє, тож їм захотілося спати. Вони поступово почали вкладатися на свої місця: Джулія повинна була спати у спальній кімнаті господаря, а Едвард та інші спали у вітальні на розкладному дивані. Так і заснули, крім Едварда: йому зовсім чомусь не спалося, тому він вирішив покурити ще раз перед сном і знову намагатися заснути. Він акуратно навшпиньках пробрався до кухні, щоби не розбудити Чарлі із Річардом, які тихенько сопіли. Чоловік дійшов до кухні і завмер. На його превелике здивування там вже на нього чекала Джулія. Тьмяне світло пробиралося крізь вікна, освітлюючи її тонку фігуру. Вона дивилася кудись прямо, в одну зенітну точку, не відриваючи погляду, і не поспіхом палючи цигарки. Струя диму піднімалася догори, таким чимом утворюючи туман, що поступово почав заповнювати всю кімнату. Едвард ніяково відвернув голову вбік - її вигляд, а особливо чорний ліфчик з чорними кружевами, робили свою справу, через що йому стало зовсім не по собі. При цьому освітленні вона виглядала занадто приголомшливо.
- Джулія...
Нарешті вона його помітила, дивлючись на нього спокійним рівним поглядом.
- Так? - відповіла вона, ніби нічого не сталося.
- Твій вигляд... - відповів Едвард знову повертаючи голову в сторону.
Джулія грайливо гмикнула, затушивши недопаок об попільничку, а потім направилася вперед, майнувши повз Едварда.
- Що? Подобається, коли дівчата одягнуті так?
- Не зовсім, просто кожний чоловік відреагував би так само.
- Он як! Тоді спокійної ночі, Едварде.
- Спокійної...
Вона пішла, а він продовжував стояти там, тільки вже із запаленою цигаркою. Свіжий дим знову заповнив поверхню своїм їдким і водночас приємним запахом, що стало основою цієї ночі.
Далі буде...