Яке ж життя непередбачуване явище. Ти не можеш знати на 100%, що буде завтра, воно підносить тобі несподівані сюрпризи, але й у той же час жахливі події. Вороги вчора, а сьогодні вже друзі, тому кому довіряв виявився брехуном. Те, що так глибоко сховав усередині і не хотів знову відкривати, дістаєш знову. Але щоб не підносило тобі життя, ти маєш насамперед сподіватися на себе і твердо стояти на ногах, потім уже на когось. Ми дуже часто йдемо безперервно, намагаючись змінити сценарій, написаний нам життям. Ми пихкаємо, трудимося, напружуємося, намагаючись безрезультатно наздогнати привид нашого самолюбства. Але варто лише відпустити ситуацію, як життя дає нам несподіваний сюрприз. Наполегливіші продовжують боротися з усім світом, але зрештою розуміють, що вони намагаються перемогти лише самих себе. Але є й ті, хто пройшов через всі труднощі та перешкоди, несподівано для себе розуміють, що минулого вже не повернути, і потрібно починати життя з чистого аркуша.
За своє життя я багато побачила, нікому б не побажала такого. Прийнявши свою долю, я просто пливу за течією. Моє життя повністю змінилося, тієї депресії, злості, безпорадності більше немає. Я не кажу, що повністю стала щасливою, життєрадісною і все, у мене більше немає проблем, ні.. Відкривши той сейф, поринула в правду з головою. Ті почуття, які я відкидала, нікуди не поділися, все це я робила дарма.
Ти ж обіцяла собі що ніколи не полюбиш, щоб знову не випробувати той нестерпний біль
Т̶̶а̶̶к̶̶ я̶̶ п̶̶а̶̶м̶̶'я̶̶т̶̶а̶̶ю̶̶.. а̶̶л̶̶е̶̶ в̶̶с̶̶е̶̶ з̶̶м̶̶ін̶̶ю̶̶єт̶̶ь̶̶с̶̶я̶̶, я̶̶ в̶̶п̶̶е̶̶в̶̶н̶̶е̶̶н̶̶а̶̶ в̶̶ т̶̶о̶̶м̶̶у̶̶, щ̶̶о̶̶ л̶̶ю̶̶б̶̶л̶̶ю̶̶ і л̶̶ю̶̶б̶̶л̶̶я̶̶т̶̶ь̶̶ м̶̶е̶̶н̶̶е̶̶
Важко визнавати те, що так довго відкидав, але прийде час і все стане на свої місця. Я уявлення не маю що буде далі, пофіг якщо буде погане або хороше, я знаю що у мене є люди на яких я можу покластися якщо мені потрібна допомога, але в першу чергу звичайно ж у мене є я. Нарешті я можу вже жити, а не просто існувати.
Після розмови зі Стівом на фестивалі ми домовилися зустрітися знову біля скейтпарку. І це станеться сьогодні. Я розповіла Сарі всю ситуацію зі Стівом, вона все ж залишилася людиною якій я можу розповісти про таке. Навіть Ем-Джей не знає про це, але це поки що.
- Якщо ти впевнена в почуттях, то ти маєш повне право робити те, що ти хочеш, я підтримаю тебе сонце, - сказала тітка коли ми сиділи на дивані під час розмови, - Я дуже сподіваюся що не буде так як востаннє..
коли ти вперше закохалася.
- Давай не згадувати про це, - різко відповіла я, - це була страшна помилка, я тоді була дуже наївна і дурна. А зараз змінилася, все буде окей. Сара сиділа, про щось замислившись.
- Що таке? - насторожено запитала
я, щось не так?
- Та ні, просто .. - сказала вона облизнувши губи, - ти ж їдеш до Старка. Ти раніше нікуди так довго не виїжджала.
- Нуу Сара, - мовила я і підсіла ближче до неї, - я ж не назавжди їду, зі мною буде все гаразд, буду часто тобі дзвонити. Я дала йому шанс, значить знаю що роблю. Пам'ятаєш, що я
вже доросла дівчинка? - запитала я трохи посміхнувшись. Вона подивилася на мене таким поглядом, від якого можна розплакатися, але мене вже цим не візьмеш. Я просто обійняла її, нічого зайвого, зараз не треба було слів. Вона була дуже сентиментальною людиною,
на відміну від мене.
За кілька годин мені потрібно йти на зустріч зі Стівом. Накинувши штани та худі, я взяла скейт і вийшла з дому. Вміння їздити на скейті дуже допомагає, не потрібно їздити автобусом та витрачати гроші. Приїхавши у призначене місце, я побачила, що нікого немає.
«Напевно спізнюється» виникла думка, опустивши скейт я сіла на нього.
- Привіт, вибач, що спізнився, - почула я через пару хвилин.
- Тобі пощастило, що на вулиці не холодно і я не довго чекаю, - сказала я і встала.
- Я просто щасливчик, - усміхнувся хлопець.
Я посміхнулася у відповідь і ми попрямували всередину скейтпарку. Майже нікого там не було, тільки один скейтер, котрий якраз закінчив і виїжджав із парку.
- Увечері дуже класно гуляти, - мовив Харрінгтон.
- Так, я теж так думаю, - відповіла я, оглянувши половину парку.
- Цей тиждень був дуже неординарним, - сказав Стів усміхнувшись, похитав головою.
- Та в мене все життя таке, тож я звикла до неординарних тижнів, - знизала я плечима.
Він глянув на мене трохи сумним поглядом, у якому читався жаль.
- Але завдяки таким тижням я сильнішаю, - сказала я.
Твоя сила також набирає обертів
- Та ти ніколи не була слабкою, як я пам'ятаю.
«Це тільки ти так думаєш... всі ми хочемо здаватися сильними, хоча насправді складаємося зі слабкостей»
- Хотів давно тобі розповісти, але ніяк не виходило, - підтиснув губи хлопець.
- Що саме? - в нерозумінні я звела брови.
- Пам'ятаєш Джека Коулмана, того придурка з мого класу.
- Так, пам'ятаю і до чого це? – перебила його я.
- Коли він тебе кинув як останній виродок, я спочатку не знав, що він на тебе побився об заклад, це вже дізнався потім. Мені хотілося розірвати його на частини, але стримувався, але одного дня, я вирішив по-чоловічому з ним поговорити.
- Так ось чому він переїхав до іншої школи, - пазли в моїй голові нарешті склалися, - дякую звичайно що хотів мене захистити, але це було вже пізно.
- Та розумію, зате він поїхав і більше не мозолив тобі очі, ну і мені теж.
- Ну гаразд, це таки плюс, - посміхнулася я і трохи опустила голову.
- Тобі личить посмішка, - сказав Харрінгтон, - посміхайся частіше.
Я глянула на нього, його щирі слова огорнули мене невидимою ковдрою.
Хейлі мені шкода на тебе дивитися, ти стаєш більш м'якотілою, я хочу знову побачити в твоїх очах байдужість і холоднокровність
- Дякую.. мені дуже приємно, - сором'язливо відповіла я, злегка посміхнувшись підібгала губи.
Від лиця Стіва:
Я дивився в її смарагдові очі, просто розчиняюсь у цих очах. Як я давно хочу годинами дивитися на неї в повній тиші... тільки я і вона.
Як же все-таки складно змінюватися, особливо на краще. Хтось упевнений, що він ідеальний і змінюватися повинні інші. Хтось вважає, що змінюватися надто пізно, а може, просто боїться це робити. Але одне я знаю точно: заради коханої людини можна і треба змінюватись. Хочу щоб Хейлі бачила в мені людину на яку можна покластися, а не того хулігана, розпещеного хлопчика.
«Мені майже все життя не вистачало любові, я хочу щоб мене хтось любив! Хіба я не вартий цього?»
Так, Ненсі мене любила, я не хотів завдавати їй того болю. Сподіваюся вона знайде когось краще за мене. Наприклад, Джонатана. Він начебто нормальний хлопець, щоправда трохи дивний. Ну, а мені потрібна лише Хейлі. Дуже сподіваюся, що вона в мені не розчарується, я робитиму все можливе, щоб цього не трапилося.
Я купу раз уявляв як ми з нею гуляємо, всі можливі варіанти, але до сьогоднішнього вечора я не готувався, як хлопчисько зараз нервую. Розумію, що треба відпустити ситуацію і плисти за течією, але поки що це непросто.
- Як там Ненсі? - вирвав мене з думок приємний голос, - ти з нею поговорив?
- Емм.. так, це було трохи складнувато, - сказав я, почухавши маківку, - ми все роз'яснили, у всьому розібралися, так що можеш не думати про це.
- Це добре, маю надію, що вона ще знайде своє справжнє кохання, ну краще за тебе.
- Ти на що натякаєш? - запитав я, - думаєш я був поганим хлопцем для неї?
- Я не натякаю, ти ж знаєш, що я прямолінійна, - знизала плечима дівчина.
Я здивовано звів брови, міг би щось сказати, але натомість просто підхопив Байєрс і почав наполегливо лоскотати. На моє щастя вона боялася лоскоту. Хейлі почала всіма силами вириватися з моїх рук, при цьому сміючись. Але я був сильнішим, тому продовжував робити те, що почав.
- Відпусти мене!! – кричала дівчина.
Раптом я разом з нею звалився на землю, добре, що це був газон, а не асфальт. Звільнившись від моїх рук, ми перекинулися на спину, трохи посміхаючись. Заспокоївшись, я глянув на небо. Величезний диск стомленого за день сонця опускається за обрій, надаючи небу золотисто-жовтий відтінок, а потім занурюється у хмари, забарвлюючи їх у незвичайний рожево-червоний колір. Втомлене небо, якось особливо, спокійно і велично. Його глибина буквально поглинає погляд, створюючи незвичайне почуття повної рівноваги та умиротворення.
- Гарніше цього неба, тільки ти, - перебив я тимчасову тишу.
Навіть при вечірньому неяскравому світлі я побачив, як її щоки налилися червоним рум'янцем.
«Досить бентежити дівчину, Стів» промайнуло в голові. Але я не можу, щохвилини хочеться засипати її компліментами.
Від лиця Хейлі:
Таке відчуття ніби він хоче щохвилини обсипати мене цими компліментами. Це, звичайно, дуже приємно, але мені ще потрібно звикнути.
- До речі, ми ж у скейтпарку. - сказала я, повернувши голову до Стіва.
- Ну так..
- А у мене з собою скейт, так що..
- Ні, ну ні - почав заперечувати він, - якщо ти пропонуєш, щоб я покатався на ньому, то це дурна ідея, бо я не можу.
- Та ну, - відповіла я, підвівшись у ліктях, - щоб уміти звичайно ж треба навчитися. Невже король Стіві не зможе зробити таку просту річ?
– Хто не зможе? - підірвався він із землі, - якщо захочу, то зможу.
- Ну от і подивимося, - мовила я і встала на ноги.
Вмієш ти розігнати кров по венах
у людей
Підійшовши до скейту, який лежав на траві, потрапивши туди під час нашої потасовки.
- Для початку потрібно визначити на якій нозі тобі зручніше їхати, ну хоч можна і на ходу міняти ноги, ну це як кому зручніше.
Ми пішли до асфальтованої поверхні, потім я поставила перед хлопцем скейт.
****
- Поки що в тебе добре виходить, головне тримай рівновагу, - мовила я, дивлячись як Стів їде.
- А що, це прикольно, - сказав він і глянув на мене.
- Не дивись назад, дивись уперед, що перед тобою! - крикнула я, але вже було запізно.
Хлопець втратив контроль та опинився на землі. Я підбігла до нього, а він лежав і сміявся.
- Ну ти і дурень, я ще дивуюсь як ти на машині їздиш, - сказала я і засміялася.
- Не треба, нормально я їжджу на машині, - відповів він, - краще подай руку.
Я простягла йому руку і трохи допомогла підвестися.
За кілька годин, Стів вже нормально володів скейтом. Але якщо він хоче прям відмінно на ньому їздити, то потрібно багато практики як мені.
- А ти не вірила, що в мене вийде, - сказав Харрінгтон.
- Я знала, тільки ось ти не вірив, - сказала я, хитнувши головою, - ось я і розпорошила трохи азарту в тобі.
Він розсміявся. Таким щирим, милозвучним сміхом і таким заразливим.
Мене зараз знудить, вкотре
- А ти взагалі дивовижна людина, і в навчанні вправна і на скейті, на байку вмієш їздити.
- Може скоро ще й на машині, - знизала я плечима.
- До речі про байк, покатаєш на ньому?
- Тільки після того, як ти прокотиш на своїй тачці, - посміхнулася я.
- Без проблем, - підняв він руки, - але є одна умова.
- Так? І яка саме? - зацікавилася я і схрестила руки.
- Тільки як моя дівчина, - відповів він, і став навпроти мене.
Я застигла здивовано. «Я знала що це колись станеться, але не думала що так швидко, я напевно до цього ще не готова...» подумала я.
- Може ми поспішаємо?
Звичайно, а краще взагалі не
потрібно цього
- Ні, чому дві людини які кохають одне одного не можуть бути разом? - розвів він руками.
- Мої минулі так би мовити "відносини" трохи не вдалися.
- У цих буде все по-іншому, - сказав Стів і взяв мене за плечі, - я обіцяю бути для тебе найкращим хлопцем.
Хотілося б вірити, що надалі все буде добре, але я не вмію дивитися в майбутнє, на жаль.
- Я не хочу тиснути на тебе, просто скажеш коли будеш готова до цього, гаразд? - пошепки сказав хлопець.
Ніхто не хоче тиснути на тебе, але все ж таки несвідомо передають тобі цей тиск
Я опустила очі та кивнула. Стів притис мене до себе і міцно обійняв. Я у відповідь огорнула його своїми руками. Простоявши так пару хвилин ми вирішили піти в "𐌵ᥒᥴᥣᥱ J᧐ɦᥒ's 𑀝ᥲfᥱ", тепер воно моє улюблене.
****
Ми сиділи у кафе, за столиком біля вікна. Хаха моє улюблене місце у моєму улюбленому кафе. Ми проговорили з ним про все, сидячи там до ночі.
Раптом рука Харрінгтона взяла моє підборіддя і повернула до себе.
- Ти знала що твої вишневі губи зводять мене з розуму? - запитав він.
- Тепер знаю, - відповіла я пошепки.
- Але якщо ти поїдеш до Старка, як ми бачитимемося? - задав питання Стів.
Я поставила чашку з кавою на столик і потерла чоло.
- Думаю, час від часу приїжджатиму сюди. І я ж не назавжди їду до нього, – відповіла я.
- Розумію.. - він згріб мої руки своїми, - але мені важко буде не бачити тебе щодня як це було в школі.
- Мені теж буде нелегко, але ми впораємося. Це ж мій батько, я хочу дізнатися його ближче.
- Так так, звичайно - хлопець прийняв мене.
Ми дивилися у вікно, на людей, що проходили повз, їх було мало, адже вже ніч. На машини, що проїжджають вдалині, на парк, що знаходиться поруч, де світили ліхтарі.
Наші обличчя наблизилися один до одного, після чого губи мимоволі потяглися в поцілунок.
Після кафе Стів провів мене додому і на цьому ми попрощалися.
Вівторок. "10:35"
Ось і настав той самий день X. Сьогодні я їду до Старка.
У своїй кімнаті я збирала речі. Незабаром треба їхати. З Мішель я не змогла попрощатися, вона поїхала зі своїми батьками в Квінс погостювати до своїх родичів. Тому лише по відеочату ми змогли побачитися.
- Хто тебе забере? - раптом почувся голос.
- Боже Сара, - здригнулася я, не чекаючи цього, - не лякай так. Забере мене Хеппі.
- Зрозуміла, дзвони мені обов'язково, щоб я знала що з тобою все добре, - сказала жінка, впершись об двері.
- Так, без проблем - відповіла я і нарешті склавши валізу, вийшла з кімнати.
Надворі вже чекав Хоган.
- Давайте я вам допоможу, - мовив він побачивши мене з валізою.
- Ні дякую.
Почувши відповідь, чоловік мовчки відчинив багажник і я поклала свій багаж туди.
Ммм фемінізм, сильна жінка не
потребує допомоги
- І будь ласка не звертайтеся до мене на ви, - сказала я сівши в машину, - я почуваюся старою.
- Емм добре як скажете..
Я кинула на нього запитливий погляд.
- Тобто... як скажеш, - відповів він і завів машину.
За хвилин 20 почала виднітись вежа Старка. Ми під'їхали до паркування. Взявши свою валізу ми попрямували до ліфта. Піднявши голову, я побачила наскільки ця будівля висока.
- Не думала, що він тут живе, думала, що це просто його робоче місце.
- Він тобі потім все розповість, - відповів Хеппі і після цього двері ліфта відчинилися.
Вийшовши, я поставила багаж біля себе та озирнулася. Виглядало як звичайне житло, нічого не нагадувало про роботу.
- Оу ти вже приїхала, - почувся голос ззаду.
Я обернулася, то був Тоні.
- Здрастуйте..
- Ну нарешті, - сказав він і підійшов до мене з обіймами.
Це починає мене вже злити
М̶̶е̶̶н̶̶і н̶̶а̶̶ч̶̶х̶̶а̶̶т̶̶и̶̶ н̶̶а̶̶ т̶̶е̶̶б̶̶е̶̶, ц̶̶е̶̶ н̶̶е̶̶ т̶̶в̶̶о̶̶є ж̶̶и̶̶т̶̶т̶̶я̶̶
Я ніяково обняла його у відповідь. Раптом якась жінка з'явилася за спиною Старка.
- Привіт.. ти, напевно, Хейлі? - запитала вона.
- Так, це я – відповіла я відсторонившись від чоловіка.
- Я Пеппер, - вона простягла мені руку, - дуже приємно нарешті познайомитися з тобою.
- Взаємно, - сказала я, потиснувши її руку.