- Все вже гаразд, - звернулася я до Харрінгтона, який гасав то на кухню, то до мене - мені вже набагато краще, тому не варто турбуватися, ти можеш їхати додому, я тут сама впораюся.
- Але ти щось не виглядаєш так, щоб я міг тебе залишити, - відповів Стів, склавши руки на грудях.
- Ти й так багато для мене зробив, тож дякую за допомогу, далі я сама.
Він хотів заперечити, але я втомилася його переконувати, тому використала силу. «Іди додому прямо зараз» потік моїх думок наздогнав його голову, коли людині насилаєш якусь команду, він її виконує, але після того не пам'ятає, що було перед тим. У зв'язку з цим він мовчки вийшов з квартири, у мене просто не було сил говорити йому, щоб він пішов.
Молодець Хейлі, це гарне тренування
сили, і чим далі її розвинути тим більше
людей ти зможеш подужати
Це все наслідки того удару, довбаний Марлоу. «Ну нічого, моя помста буде нещадною» подумала я, краще зі мною не зв'язуватися.
****
Понеділок. "09:30"
Після чергових нудних вихідних, на яких я лише готувалася до контрольних, розпочався тиждень іспитів. Першим мала бути історія, ми з Ем-Джей вже йшли до кабінету, як побачили біля шафок Ненсі та Стіва, які мило воркували, вони нас не помітили. Усередині мене щось стиснулося, не знаю чому, але стало неприємно. Ми увійшли до класу, а за нами Джонатан, виглядав він не найкращим чином.
Ти реально не розумієш, що з тобою чи не
хочеш приймати той факт?
- Так, ви знаєте, що сьогодні буде тому жодних телефонів і книг, тільки ручка на парті, - почав наш історик.
Але в нашому класі ніхто не дотримувався правил, тож по-тихому списували. А мені не треба було тому, що я нормально запам'ятовувала інформацію, але деякі однокласники які не могли знайти відповіді, питали у мене, ну а я зрештою посилала їх. Пройшло майже пів уроку і стався невеликий форс-мажор, я забула відповідь на одне запитання і не могла згадати. «Як добре, що у нас з Джонс однаковий варіант»
- Ем-Джей, - звернулася я до неї пошепки, - ти не знаєш яку відповідь у 19 питанні, я не можу згадати просто.
- Так знаю, - відповіла вона, - я передам тобі на листочку.
Після цього вона написала на папірці і непомітно передала мені.
"маккартизм - рух у суспільному житті США 1940-х і кінцем 1950-х років, що супроводжувався загостренням антикомуністичних настроїв та політичними "репресіями" проти "антиамериканськи налаштованих" прочитавши це, я почала писати.
Наприкінці уроку ми всі здали роботи, було дивно, чому за весь цей час ніхто мене не запитав. «Напевно, навчилися на помилках, я ж ніколи нікому не підказувала».
****
Сьогодні після контрольних з математики та фізики мені треба було йти допомагати з організацією шкільного балу. Через те, що ми допомагаємо, нам скоротили уроки. На перерві я підійшла до своєї шафки, щоб узяти підручник з математики та повторити матеріал.
- Ну як самопочуття Байєрс? - почувся єхидний голос позаду мене.
Уу хто це тут у нас, Хейлі не тримай
гнів в собі, прошу
Я повернулась.
- Ну знаєш краще ніж твоє обличчя Генрі, - усміхнулася я, - але якщо думаєш що можеш продовжувати тролити мене, то ти глибоко помиляєшся і якщо ще раз підійдеш до мене, щиро кажу, я за себе не ручаюся.
- Ой тільки ось не треба мене ляка.. - він не встиг закінчити.
- Я тебе не лякаю дорогуша, - перебила його я, - просто ставлю перед фактом, якщо тобі подобається стебатися над іншими, іди знайди когось іншого блять, - я підійшла ближче до нього, не боялася його, він не зможе вже завдати мені шкоди.
Побачивши, як ми розмовляємо, до нас підійшов Харрінгтон.
- Тобі з минулого разу не дійшло Марлоу? – крикнув хлопець підходячи до нас.
- Спокійно Стіве, ми вже розібралися, - сказала я подивившись на нього.
Он стиснув вилиці і кинув погляд на Марлоу.
- Ну, то давай вали вже.
Генрі подивився на нього, а потім на мене і таки пішов. Схоже, вся школа дивилася за цим цирком, але мені все одно.
Так мило що він за тебе заступається.
що мене аж знудить
- Ну, як почуваєшся?
- Та чудово я почуваюся, якщо мене ще хтось запитає про те, як я, то я дам йому в око, - сказавши це, я закрила шафку і пішла.
- Ну не гнівайся, - сказав Стів ідучи за мною.
- Я не злюся, просто не звикла що кожен питає як я.
- Слухай, тоді коли я був у тебе була маленька нестиковка, я пам'ятаю що був у тебе, а потім виявився якось удома, але не пам'ятаю як я дістався.
«от блін, про наслідки я не подумала»
- Напевно ти дуже втомився, тому невиразно пам'ятаєш, нічого страшного таке буває, - придумала я відмовку.
- Ну, мабуть, - почухав він потилицю.
- У вас із Ненсі вже все добре? - запитала я.
- Ну ніби як, - він знизав плечима.
- Це.. це добре, - ніяково усміхнулася я.
Але я відчуваю що тобі стало сумно від
цього.. розумієш про що я говорю чи знову коситимеш під дурочку?
Ми дійшли до жіночого туалету.
- Ну туди тобі не можна, - я кивнула у бік туалету, - тож бувай.
- А ну так, тоді до зустрічі, ти ж пам'ятаєш, що нам потрібно готуватися після уроків?
- Так.
Зайшовши до приміщення, я знайшла вільну кабінку. Закривши кришку туалету, я сіла. Відкривши книгу, почала повторювати матеріал. Ну вдома я вже повторила, просто для підстрахування вирішила і в школі також. Тільки ось я не могла думати про математику. У думках крутилася лише ситуація, яка нещодавно сталася. Харрінгтон завжди хоче захистити мене. може це якась його гра? Мене завжди дратує те, що я не можу зрозуміти. Мені треба розібратися із цим.
Просто залізь до нього в голову, дізнайся все,
що тобі потрібно, все набагато ж
простіше ніж здається
̶н̶і, ̶я̶ ̶н̶̶е̶ ̶б̶̶у̶̶д̶̶у̶ ̶ц̶̶ь̶̶о̶̶г̶̶о̶ ̶р̶̶о̶̶б̶̶и̶̶т̶̶и̶,
̶з̶ ̶м̶̶е̶̶н̶̶е̶ ̶д̶̶о̶̶с̶̶и̶̶т̶̶ь̶
Коли продзвенів дзвінок, вийшовши з кабінки, я попрямувала до виходу.
****
Контрольна з математики пройшла добре. Те, що я не повторювала сьогодні, не завадило мені написати її. Ці іспити дуже важливі, адже це мій останній рік у школі, не можна їх провалити. Але я ще не знала на кого мені піти вчитися, але думка про те, що у мене ще є 3 місяці для роздумів, трохи заспокоювала мене.
- Ну, що готова до організації балу? - запитала в мене Ем-Джей.
- В принципі так, але мені все так-таки не хочеться туди йти, - збираючи книги відповіла я.
Може причина твого "не хочу" криється
у Ненсі та Стіві?
- Все буде гаразд, з тобою буде Джонатан.
- До речі, Джонатан, де його чорти носять? - сказала я і ми з нею озирнулися навколо.
Його вже не було у класі.
- Я не розумію, що з ним, - похитала головою Мішель.
- Я теж, - напружено сказала я.
Він мій друг, як я можу за нього не переживати. Трохи згодом нам треба з ним поговорити.
Пізніше на ланчі до нас приєднався Байєрс.
- Не хочеш нам розповісти, куди ти зник? - запитала Ем-Джей.
- Емм.. були справи з Віллом, - відповів він, діставши бутерброд.
- Що з тобою останнім часом відбувається? - Сказала я, - ми твої друзі Джо, ти можеш нам розповісти.
- Все добре, просто ці контрольні, напружують... - подивився він на нас.
Я знала, що це не правда, щось інше гризе його, але поки не зрозумію що. Із цим теж потрібно розібратися. Ми переглянулися з Джонс, у її очах теж читалося, що вона не повірила його словам. «ну гаразд не будемо на нього давити» подумала я.
Після обіду ми пішли на фізику. Місіс Сміт роздала нам листочки та завдання. Я переглянула їх, нічого складного не побачила. Розбираючи одне завдання, у мене випадково впала на підлогу ручка і коли я хотіла її підняти, чия нога просто перед моєю рукою розхерачила її. Я підвела голову вгору і побачила Анжелу, яка посміхнулася. Вона сиділа чомусь паралельно зі мною, бо зазвичай вона не сиділа на тому місці. Я тяжко видихнула, стискаючи кулаки.
- Ти хвора чи так? - пошепки сказала, - тобі нема чим зайнятися блять?
- Ой та я випадково, - знизала плечима вона, - і що ти мені зробиш хаха?
Я озирнулася довкола і приклала руку до рота.
- Поки не знаю, - награно сказала я, - але готуйся, - посміхнувшись я підморгнула їй.
О, я так розумію помста буде страшною? така ж, як ти готуєш Марлоу?
Вона дивилася на мене з нерозумінням, вже не було тієї усмішки. Відвернувшись, посмішка злетіла з мого обличчя. Добре, що Ем-Джей мала запасну ручку.
Закінчивши писати, ми здали роботи. Ідучи до учительського столу, коли Анжела збиралася йти, я сильно зачепила її плечем, що в неї вилетіли з рук книги і пішла далі, а вона залишилася позаду.
- Ой, вибач я випадково, - сказала я їй.
****
Я стояла посеред зали, де мав бути захід. Крім мого та паралельного класу було ще пару людей з 10 класу. Ніхто нікуди не поспішав, все робили не поспішно. Раптом хтось ззаду поклав мені руку на плече.
- Все нормально? - спитав Джонатан.
- Так цілком, - відповіла я, подивившись на хлопця.
- Так не прохолоджуємось, давайте за роботу, - сказав містер Девіс поплескавши в долоні.
Він і місіс Сміт, одні з небагатьох вчителів, які допомагали нам. Учні з 10 класу допомагали з оформленням залу кулями і всяким таким, Стів і Ненсі працювали зі світловим обладнанням. А нам із Джонатаном доручили зробити невеликі плакати, по темі закінчення школи та настанням для когось канікул, а для інших останнім навчальним роком, тобто для нас. Для початку потрібно сходити за необхідні матеріали. Повернувшись, ми взялися до роботи. Я не знала, що у Байєрса така розвинена фантазія, ми закінчили перший плакат десь за годину.
- Блін чорна фарба закінчилася, я швидко, - сказала я і побігла до комори.
Забігши туди я хотіла увімкнути світло, як раптом у темряві я зачепила ногою ящики і вони з гуркотом звалилися.
- Ну бляять, - сказала я і знайшовши вимикач, увімкнула світло і почала збирати ящики.
- Що трапилося?! - запитав Харрінгтон, який влетів у комору.
- Та нічого такого, просто ящики випадково зачепила, - відповіла я, продовжуючи їх збирати.
Він підійшов до мене і почав допомагати.
- Я якраз ішов сюди за дискошаром, як раптом чую гуркіт, - розповів він, ставлячи останній ящик.
- А я по фарбу йшла, - мовила я подивившись на нього, - ну начебто все, дякую за допомогу.
- Хаха тільки вдруге будь обережнішою, раптом щось важливе зачепиш чи поранишся.
- Добре мамо, буду акуратнішою, - саркастично сказала я і посміхнулася.
Відчуваються позитивні емоції коли
ти з ним, Евелін
Він закотив очі. Ми взяли все, що було нам необхідно, і попрямували назад. Повернувшись ми застали, як Джонатан тримає сходи, на яких була Ненсі, а та вішала якісь прилади на стелю і вони розмовляли. Байєрс відволікся побачивши нас і раптом Ненсі трохи підвертає ногу і падає. Стів побіг до них, але Джонатан встиг зловити її.
- Гей з тобою все гаразд? - запитав він тримаючи дівчину на руках.
- Та ніби нормально.. дякую Джо, - відповіла вона.
До них підбіг Харрінгтон, Джонатан відпустив Ненсі і вона стала на ноги.
- Все добре Ненс? - спитав хлопець беручи її за плечі.
Байєрс попрямував у мій бік, виглядав він не дуже. Він пройшов повз мене, кинувши лише швидкоплинний погляд. Сум. Журба виходила від нього, я її відчула.. Я простояла кілька хвилин, «сьогодні я мушу все з'ясувати» подумала я і вирішила піти за ним.
Я не знала де він може бути, потрібне місце де хлопці сидять, коли їм сумно чи щось у цьому роді.. і чуйка привела мене до чоловічого туалету. «Блять, ну я ж не можу туди піти ... але для справи потрібно, думаю ніхто мене не помітить». Я відчинила двері і висунула голову, ніби нікого немає, зайшовши тихо, я пройшла далі. Тепер серед цих кабінок треба знайти Джонатана. Я встала, заплющивши очі намагалася відчути його енергетику. Розплющивши очі я зрозуміла де він.
- Тук-тук! - постукала я в потрібну кабінку, - відчиняй двері.
Була тиша.
- Ти ж знаєш, що я не піду, - сказала я.
Але все також було тихо. Я присіла біля тих дверей де був він.
- Що з тобою відбувається? - оперлася я головою об двері, - будь ласка поділися, не тримай все в собі ... Знаєш коли мої батьки померли, я багато років тримала все в собі.. почуття та емоції мучили мою душу, але вони стихли і ось недавно коли я дізналася про своє удочеріння, біль знову пронизав моє серце, того дня я познайомилася з Ем-Джей, відчувши що їй можна довіряти, я і все їй розповіла, все що мучило всередині.. і мені стало набагато легше.
Ну ось контора психолога Хейлі
Байєрс знову відкрита
- Хейлі.. - озвався хлопець, - я знаю, що можу тобі довіряти, але поки що я був не готовий.
- А зараз? - запитала я повернувши голову вбік.
- Не знаю з чого почати. Коли я переїхав сюди, не думав, що це зі мною трапиться в цій школі. Але тут я зустрів Ненсі.
«Ну ні, тільки не кажи що...» подумки сказала я.
- Спочатку я нічого не відчував, але потім я зрозумів що вона мені подобається, я міг би підійти до неї заговорити, але тоді я дізнався те що вона зустрічається з цим кретином.. Я був розбитий, це звичайно неправильно, вона любить іншого, але нічого з собою не можу вдіяти, я часто про неї думав, часто уникав вас пробач.. А сьогодні коли ви пішли в комору, я побачив що Віллер потрібна допомога, вирішив їй допомогти і ми розмовляли. А коли вона впала, я зловив її, тим самим доторкнувся до неї, так близько ми ніколи не були. Потім Харрінгтон підбіг до неї, я зрозумів що тільки він потрібен їй і відчув себе настільки самотнім.. Що мені робити Хейлі?
Ось зараз я була в шоці. Я звичайно знала що з ним щось трапилося, але не здогадувалася що саме це.
А от якби послухалася мене, то
давним давно знала б.
̶т̶̶о̶̶л̶̶ь̶̶к̶̶о̶ ̶н̶̶е̶ ̶т̶̶р̶̶е̶̶б̶̶а̶ ̶у̶̶п̶̶р̶і̶к̶̶а̶̶т̶̶и̶ ̶м̶̶е̶̶н̶̶е̶ ̶в̶
̶ц̶̶ь̶̶о̶̶м̶̶у̶, ̶т̶̶и̶ ̶н̶і̶я̶̶к̶ ̶н̶̶е̶ ̶п̶̶о̶̶м̶̶о̶̶ж̶̶е̶̶ш̶ ̶ц̶̶и̶̶м̶
Те що розповів мені щойно Джонатан, не лягало в голові. Але я не знала як йому допомогти, дуже б хотіла, але нічого не спадає на думку.
Ти можеш зробити так,
щоб він її забув
̶н̶і ̶н̶̶е̶ ̶м̶̶о̶̶ж̶̶у̶, ̶ц̶̶е̶ ̶й̶̶о̶̶г̶̶о̶ ̶п̶̶о̶̶ч̶̶у̶̶т̶̶т̶̶я̶, ̶й̶̶о̶̶г̶̶о̶
̶е̶̶м̶̶о̶̶ц̶ії, ̶н̶̶е̶ ̶м̶̶о̶̶ж̶̶у̶ ̶п̶̶р̶̶о̶̶с̶̶т̶̶о̶ ̶т̶̶а̶̶к̶ ̶з̶̶а̶̶б̶̶р̶̶а̶̶т̶̶и̶ ї̶х̶
̶у̶ ̶н̶̶ь̶̶о̶̶г̶̶о̶.. ̶т̶і̶л̶̶ь̶̶к̶̶и̶ ̶к̶̶о̶̶л̶̶и̶ ̶й̶̶о̶̶м̶̶у̶ ̶б̶̶у̶̶д̶̶е̶
̶н̶̶е̶̶с̶̶т̶̶е̶̶р̶̶п̶̶н̶̶о̶, ̶т̶̶о̶̶д̶і ̶м̶̶о̶̶ж̶̶е̶
- Боже Джо .. - я піднесла руку до чола, - для початку потрібно заспокоїтися, я рада що ти зміг пересилити себе і розповісти мені це, але я..
- .. але ти не знаєш, як мені допомогти? – продовжив він.
«я б могла допомогти, але не в такий спосіб...»