Тобі подобається містика? А таємниці?🌚 Якщо ти любиш їх розгадувати, тоді тобі точно сподобається те що я пишу! Ну ж бо скоріше прочитай.🤫✨
Уривочок🧚🏼♀️:
Літо закінчилося. Наступила осінь... Старша школа. Нарешті, ми давно цього чекали.
Я Ханна...
Від імені Ханни Максвел. Ранок 07:00. Прокинувшись я зробила всі ранкові процедури і почала одягатись. Рюкзак склала ще ввечері тому не турбувалася про нього. У похід вирішила вдягти свій улюблений спортивний костюм.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Зателефонувала Роуз вона теж була готова.
Через годину під школою. Всі чекали автобус, який відвезе нас в ліс Стоуна. В цьому році ми будемо на інший галявині, яка знаходиться глибше в лісі, що мене тішило адже ми ніколи не заходили далеко в ліс, а там так красиво... Цього року їхали тільки старшокласники, тому і галявина буде трохи дальше. Ви напевно задаєтьсь питанням чи не боюся я там заблукати? Ні! Адже з нами буде Мс.Андерсон. Він знає весь Стоунскій ліс як свої п'ять пальців. Через кілька хвилин під'їхав автобус. Ми з Роуз сіли разом, Брайан і Джонс теж. Після півгодинної поїздки ми прибули на місце. До галявини всі йшли весело, навіть іноді ганялися один за одним; ми зайшли досить далеко. У лісі було дуже красиво, співали пташки, по деревах стрибали білки. Погода була чудовою! Сонечко гріло, даруючи нам свої теплі промінчики. На галявині було ще красивіше. Всі почали розкладати намети. Ми з друзями вирішили розкласти наші трохи ближче до дерев. Ми почали розкладати палатки. Згодом я помітила, що на мені немає кільца. Ооо нііі, я ж не могла його загубити, чорт...
Ханна - Народ ви не пам'ятаєте, коло автобуса я була з кільцем чи без? - я все ще сподівалася, що забула його вдома... Брайан - Здається. Так ти була з кільцем. Роуз - Так ти була з ним. Джонс - А що сталося? Ханна - Здається я його загубила... Напевно коли ми дуріли. Народ я піду пошукаю на стежці, а ви пошукайте тут, я швидко! Джонс - попередь Мс.Андерсона! - кричав Джонс коли я вже бігла.
Відійшла я не дуже далеко, як мені здавалося. Зв'язок тут був не дуже, як і у всіх лісах. Я шукала вже хвилин п'ятнадцять. Кільця ніде небуло, я вже хотіла повертатися дуже сподіваючись, що друзі його знайшли. Я почула шурхіт позаду мене, почала повільно обертатися до джерела звуку, мені було дуже страшно, та це ще м'яко сказано! Адже я перебуваю в лісі це може бути вовк або ще якись хижий звір... Я оберталася повільно і напружено, та ще й із заплющеними очима. Коли я повністю обернулася і відкрила очі то побачила перед собою його і вискнула... Це був Мс.Андерсон. Він злився, ну звісно я ж не попередила вчителя, що йду шукати кільце, та ще й одна.
Мс.Андерсон - Ханна, чому ти не попередила мене, що йдеш шукати кільце? Ханна - Мс.Андерсон, вибачте звичайно я повинна була вас попередити. Просто мені потрібно було знайти моє кільце, воно дуже важливе для мене, це подарок бабусі ...
Після цих слів сльози самі полилися з моїх очей. Я згадала як бабуся дарувала мені це кільце, вона просила ніколи його не знімати, завжди говорила, що кільце особливе, як і я. Бабуся говорила, що колись воно мені допоможе. Я ніколи не розуміла чому для неї це було так важливо, чому вона так хотіла, щоб я носила це кільце? але якщо вона так хотіла... Одного разу бабуся попросила приїхати до неї, вона хотіла пояснити мені щось, щось важливе... Але коли я приїхала, вже було пізно.
У стоці написали напад дикого звіра... Експерти не вважають це дивним, адже її будинок був біля лісу, але я знала, що в тому лісі не було вовків або ведмедів, або інших тварин які могли таке зробити. Я почала плакала ще сильніше. Я картаю себе за те, що в той день не відклала всі справи і не приїхала до бабусі, як тільки вона зателефонувала... Учитель намагався мене заспокоїти він щось говорив, та я не слухала. Я знову і знову поверталася в той момент коли чорний мішок закривають... Мені хотілося тільки одного, свого кільця.
Ханна - Мс.Андерсон мені треба заспокоїться, можна я ще трохи побуду тут? - заїкаючись запитала я. Мс.Андерсон - Добре тільки недовго і прошу не йди далеко ми переживаємо.
Я тільки похитала головою на знак згоди, тому що не могла більше видавити ні слова. Я сиділа на якісь колоді, уткнувшись носом в коліна і тихо плакала. Ханна - Я не змогла вберегти кільце, я нікчемна, думаю я розчарувала бабусю, вона завжди вчила мене бути сильною, не здаватись а я сиджу тут і реву. Ні я знайду своє кільце. - сама не помічаючи я говорила це вголос... Знову кроки, хтось сів біля мене, я думала це Роуз, але повернувши голову я побачила хлопця. Незнайомець - Ні, ти не нікчемна, хоча може зовсім трошки. - із сарказмом в голосі проговорив хропець.
_______________________________________ Привіт) Ось і нова частинка💞 3 зірочки і я зразу публікую продовження🤗⭐️
