Капкан тьми

1🕷

–Навчися оглядатися на містках...–тихо, майже беззвучно для людського вуха промовила жінка. З вигляду це була звичайна ворожка, що за декілька хвилин розкаже ваше минуле, майбутнє або ж запросто погадає на картах: довге русяве волося, що локонами виглядало з під коштовної, обробленої різними камнями хустини, на зморшуватому обличі, що давно вже не бачить цей світ можна було розгледіти непросту історію життя. З закритими очима вона дивилась прямо на свого гостя. Вбраний у все чорне він нагадував тінь, що вирішила вибитись у світ. Розглядаючи крамничку, що тільки недавно відновилась після його останього візиту
–З останього часу тут багато чого змінилося, крім одного... ти все ще сидиш в цій дирі та промовляєш ці занудливі слова,–розмірені кроки в перемішку з словами утворювали цілий живий шедевр. Він знав, що більше від неї не почує ні слова, тому легенько зігнувши свої прямі губи зник немов його і не було, залишивши митєвий вітерець, що холодком пройшовся по худорлявій спині жінки.
...
Глибока ніч заполонила все місто,поглинаючи все і кожного в таку нікому незнану тьму. Саме вночі нам згадуються усі нічні жахи, дитячі страхи та дивні силуети, але хтось саме зараз прокидається та біжить на зустріч пригодам. Ніч розбавляє свої краски темних кольорів та починає проводити такий дорогоціний та швидкоплиний час. В кожної пори року,місяця чи доби є свої шанувальники, покровителі та навіть власники чи так звані господарі. Хто вони? Вони ті, про кого складають легенди, поклоняються їм, розказують дітлахам казки та потайки всі жахаються... Вони істоти непідвладні цьому світу.
Спокійні розмірені кроки в яких можна було розгледіти лише одне.. влада. Чорне волосся, що більш нагадувало гарячу смолу, подорожувало у напрямку вітру, такіж очі, що заворожували своєю красою та манили скуштувати такий заборонений плід, гострі скули та така ж лінія підборідка доповнювали його ідеальну зовнішність. Він прогулювався? Ні. Це навіть прогулянкою не назвеш. Він немов оглядав свої володіння, одночасно намагаючись розгледіти чи навіть відшукати те, що навіть для нього залишалось таємницею.
...
Темна немов чорна вода в якій відбивався повний місяць. З висоти досить великого містка, по якому щохвилини, незважаючи на пізній час проїжджало декілька машин. Босоніж маленькі худенькі ніжки бігли час від часу спотикаючись одна об одну по холодному асфальті. Єдина чоловіча рубашка з під якої виднілись коротенькі шорти, що ледь прикривали її сідниці. Довге каштанове волосся яке начхало на недавню зачіску над якою вона так довго і старано крутилася, рухалося туди куди вкаже швидкими потоками вітер. Сірі очі, немов кільця вправно викуваного срібла в яких виднівся бар'єр сольоної речовини, що навіть не збиралася закінчуватися та ледь привідкриті пухлі губи кольору щойно доспівшого персика обривисто хапали повітря. Дійшовши до поручнів вона своїми крихітними та худорлявими лодонями схопилася за холодне залізо, яке впилось їй в руки, притримуючись аби не впасти та не втратити рівновагу вона без жодних сумнівів в очах бачила свої наступні дії. Ноги перелазять через єдину загорожу та не встигнувши обдумати можливі причини залишитись вона вдаряється об льодяну воду, не вміючи плавати її спроби вижити при такій течії залишаються на нулю, вода неспіша, немов насолоджуючись буде поглинати тіло та його найменші спроби врятуватись. Крок зроблено і шляху назад нажаль немає...