Любов дається лише сміливим

LIV

- Не думаєш, що вже давно час зізнатись їй у своїх почуттях?

Даня не дивиться на мене. Його погляд десь далеко, прикутий до майданчиків, звідки доносяться голоса гравців у лакрос.

- Ей? - штовхаю його у плече, він повертається до мене і пригнічено каже:

- От скажи, ти справді вважаєш, що у цьому є сенс?

Тепер моя черга відводити погляд.

- От і я так думаю.

- Але ж найбільший ризик - не ризикнути. Це ж твої слова, Дань.

Він видає смішок і приобнімає мене за плечі. Я кладу голову йому на плече.

- Я просто хочу, щоб ви всі були щасливі.

- У нашому великому світі всім любові не вистачить.

***

Коли я підійшла до дверей Шевчуків о 6:34, мені здалося, що в домі розгортяється Третя світова війна. Так як двері мені ніхто не відкрив, я пройшла без запрошення.

- Не можу повірити, що ти з'їв все моє морозиво, Назар!

Я напружилася і завмерла посеред вітальні. Не було ніяких варіантів, щоб я зараз пройшла далі на територію кухні.

- Я не з'їв його повністю.

- Оу, тобто воно з'їло себе саме? - вигукнула Ніка так голосно, що здалося, ніби люстра похитнулася. - Можливо, це ложка його з'їла? О, зачекай, я знаю. Його з'їла коробка.

- Насправді, я думаю, його з'їла морозильна камера.

Я усміхнулася, коли почула звук, що дуже сильно нагадує удар контейнера в чиєсь тіло. Розвернувшись, я пройшла у їдальню і кружляла там до тих пір, поки почула позаду себе кроки.

У дверному отворі, вівшим із їдальні у вітальню, показався Назар. Я повільно обвела його поглядом. Його волосся було недбало скуйовджене, по високих вилицях ковзило тьмяне світло. Його губи здригнулися в напівусмішці. Навіть у звичайних джинсах і футболці він виглядав... краще будь-якого опису. Назар примудрився заповнити собою всю кімнату, хоча ще навіть не увійшов у неї.

Його брова в очікуванні злетіла вгору.

- Саша?

Подумки нагородивши себе стусаном, я відвела погляд.

- У тебе дійсно, тільки що кинули коробкою від морозива?

- Так.