Любов дається лише сміливим

XXIX

- Що сумно? - запитала я, піднімаючи з підлоги рюкзак і ставлячи його на стіл поруч із книгами.

- Те, що в тебе у вихідні побачення з підручником.  - Він попрямував до мене не поспішаючи. - У природі є відразу декілька куди більш приємних занять.  Хочеш поділюся ідеями?

- Що ти тут робиш? - запитала я, пропустивши повз вуха його натяки.

- Ти хіба не чула, що сказав Заставний? Час стати більш відповідальним і зрозуміти, що у моїх вчинків є наслідки. - Він глузливо повторив слова ректора.

Я розстебнула рюкзак і дістала звідти щоденник, пенал і папку з матеріалами оргкомітету.  

- І ти раптом вирішив прислухатися до чужих слів?

Я дивилася в очі Назара і ніяк не могла прочитати його думки.

- Але ж у мене не має вибору, чи не так?

Я усміхнулася:

- Позавчора ти зробив свій вибір.

Він лише знизав плечима. Мабуть, тренер влаштував Назару прочухана, коли побачив на тренуванні. Так йому і треба.

- І ось я тут. Ти не рада? - він нахилився і підняв щось з підлоги - ручку. Повинно бути, вона випала з рюкзака. Нараз простягнув її мені. Цей жест здався досить доброзичливим, я поперхнулася, не знаючи, що сказати.

- Покарання триватиме лише семестр, Назар.

Вираз його обличчя змінився. Він ніби перестав дивитися крізь мене і тепер дивився прямо в душу. В очах заграв вогонь, обпалюючий зсередини і викликаючий у мені трепет.  Від хвилювання стало поколювати в животі. Назар різко повернувся на місце.

- Це не скасовує того факту, що я все це щиро ненавиджу.

Серце шалено калатало, а він в цей час, схрестивши руки, сів на стілець і став дивитися у вікно.

Не знаю, що він мав на увазі під «цим». Чи пов'язано це з тим, що йому заборонили грати у фтбол, або що йому доводиться проводити час у бібліотеці. Або, може, він натякав на мене.  Але я переживу.

Занадто багато сил вкладено, щоб дозволити розпещеному багатому хлопчикові все зіпсувати. Нам обом треба просто змиритися з обставинами, і чим раніше ми це зробимо, тим легше зможемо пережити цей час.

Не кажучи більше ні слова, я повернулася до білої дошки та записала порядок денний.  Мені цікаво: чи дивиться Назар зараз на мене, але гордість не дозволяла обернутися. На щастя, двері в аудиторію відчинилися.