Наступний день не тішив іще з самого ранку. З неба лило, як з відра, й усе, що мало хоч якусь здатність рухатись, навіть і не думало показуватись на вулиці. Погода дивувала, і Беллі подумала, що вона така ж мінлива, як і її життя. Ну, так міркувала Томлінсон, сидячи за величезним масивним столом у вишукано оформленій вітальні і поїдаючи йогурт, який для неї добродушно зробила Тейлор.
А й справді. В її життя увірвались зміни точно так само, як і дощ у їхнє велике, але затишне місто.
Позіхнувши, Беллі провела пальцем по екрану телефона, тим самим розблокувавши його. Восьма ранку. Дідько, і чого її так рано підняло з ліжка, га? Сон так і манив до себе у теплі обійми, але піддатись цьому дівчина чомусь не могла, як би їй не хотілось.
- Швидше за все, щось або хтось тут на мене погано впливає, - знизала плечима Беллі і заправила за вухо довге пасмо рудого волосся.
Вона хотіла зателефонувати мамі, але подумала про те, що різні годинні пояси можуть вплинути на їхнє спілкування, та й Аннабет, мабуть, зайнята, якщо поки від неї не було жодної звістки. Крім того ще існували такі речі як трафіки, якісь роумінги, але це все Беллі не дуже добре розуміла, тож просто відправила чергове СМС. Мама не відповідала на її дзвінки ще з вчорашнього дня, телефон жінки виявився вимкненим, тож єдиним варіантом поки були СМС-повідомлення. Щоправда, і вони зараз залишались без уваги.
«Сподіваюсь, у неї там все добре.»
Беллі з'їла іще ложечку і зітхнула, підперши голову рукою. Зараз у цьому будинку панувала тиша, навіть кроки Тейлор, яка ходила туди-сюди десь на кухні, зникли. І юна Томлінсон відчула таку жахливу нудьгу, що все, що залишалось робити дівчині - це приречено зітхати. Вона пройшлася б околицею, навіть цілий день витратила б на прогулянку кудись, та клятий дощ зіпсував усі плани. Вона із задоволенням допомогла б Тейлор на кухні, але молода жінка і чути не хотіла про це.
- Ви ж приїхали сюди не для того, щоб працювати, - несхвально сказала покоївка, - от і займіться чимось корисним, чимось більш цікавим. А з цим, - Тейлор кивнула на кухоньку, де на плиті уже щось смажилось, варилось і смачно пахнуло, - я і сама впораюсь.
Беллі знову зітхнула. Ритм, який старанно вибивав дощ по усіх можливих поверхнях, великих вікнах будинку, дахові і плитах, що встеляли доріжки по всьому подвір'ї, починав дзвеніти у вухах. Важкі хмари на небі ставали усе густішими; на вулиці було похмуро, а навколо запанувала якась моторошна атмосфера.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Залишся в моєму серці
RomanceЯка була б ваша реакція на те, якби одного прекрасного літнього дня ви йшли по тротуару в компанії улюблених тістечок і вас ледве не збив самовпевнений, зарозумілий, нахабний красунчик? Беллі Томлінсон думала що швидко забуде про цей випадок, адже п...
