Любов дається лише сміливим

XVI

Олег Вікторович стояв біля білої дошки. На ньому була картата сорочка, поверх неї сірий кардиган; окуляри, які він завжди носив під час уроків. Триденна щетина виглядала доглянутою, а на щоках були помітні ямочки, за якими учениці на нашому курсі втрачали розум.

Моя сусідка Ната Мельник прочистили горло і тільки тоді я помітила, як у класі стало тихо, а я знову занурилася в себе, відгородившись від навколишнього світу. Я прикрила підручником хімії свій блокнот, в якому було що завгодно, тільки не замітки з цього предмету і повільно підняла голову.

На мене дивився вчитель:

- Ласкаво просимо назад на урок, Олександро.

Всі засміялись.

- Впевнений, Ви записували відповідь, - сказав вчитель.

- Звичайно, - головне вести себе незворушно, наче у мене немає почуттів.

Як я і сподівалася, Олег Вікторович залишив мене в спокої і перейшов до пояснення майбутньої на наступному тижні лабораторної роботи і того, що потрібно прочитати для підготовки до неї.

Оскільки він так легко дозволив мені зіскочити з гачка, я вирішила, що зможу непомітно вислизнути після уроку, однак, коли продзвенів дзвінок, учитель покликав мене до себе:

- Саша Кравець? Приділіть мені хвилинку свого часу. - Я кинулась придумувати хороший привід, щоб піти з усім класом. - Ви повинні мені щонайменше одну хвилину, адже останні п'ятдесят п'ять ви явно приділяли не мені.

Останній учень покинув клас і я підійшла ближче до вчителя.

- Вибачте, Олег Вікторович, ми з хімією не в ладах.

Він зітхнув:

- Це вулиця з двохстороннім рухом, і ви зі свого боку нічого не зробили.

- Знаю, але я намагатимусь виправити ситуацію.

- Так, виділіть на це час. А якщо я ще раз побачу на своєму уроці цей блокнот, то заберу його.

Я ледве стримала стогін. Як щодня витримувати п'ятдесят п'ять хвилин тортури, ні на що не відволікаючись?

- Але мені потрібно робити нотатки, - пробурмотіла я. - По хімії. - Навіть не пам'ятаю, коли останній раз робила хоч одну замітку з хімії, не кажучи вже про декілька.

- Вам цілком вистачить одного листка, і його Ви будете показувати мені в кінці кожного уроку, - сказав вчитель.

Я притиснула до грудей свій синьо-фіолетовий блокнот. Він був моїм рятувальним кругом.

- Це занадто жорстоке покарання. - Я похнюпилась.

Олег Вікторович хохотнув:

- Допомогти вам пройти мій предмет - моя робота. І ви не залишили мені іншого вибору... - я могла б запропонувати йому цілий список інших варіантів. - Думаю, ми дійшли згоди.

Я б не стала називати це згодою. Угода має на увазі спільне рішення, а це швидше розпорядження, наказ... указ...

- Ви хочете ще щось сказати? - запитав вчитель.

-Що? Ой ні. Я зрозуміла. До завтра! - крикнула я.

- Жодного блокнота, - крикнув він мені вслід.

Коли двері за мною зачинилися, я знову відкрила блокнот і на куточку записала «наказ».